Ми пропонуємо вчителям першокласників ділову гру ’’

Адаптація дитини до школи ’’ (Додаток О ).

Учителям ми ще пропонуємо проводити з батьками і їхніми дітьми більше часу, організовувати спільні ігри, заняття, анкетувати самих батьків для самопізнання і вдосконалення.

Також для більшої, детальнішої і індивідуальної роботи з дітьми ми рекомендуємо вчителям на замітку ряд методик (Додаток П).

А, щоб зберегти самоцінність дитини-першокласника і її права на життя, освіту, власну думку і захист, ми виготовили і залишили на стіні у класі дітей 1-А класу Калуської СЗОШ І-ІІІ ст.№2 Івано-Франківської області „Меморандум дітей своїм батькам і вчителям”( Додаток Р).

Отже, в загальному, щоб зберегти самоцінність дитинства та полегшити адаптацію до шкільного навчання необхідно враховувати та продовжувати характерні для дошкільного віку моменти: використання мотивів ігрової поведінки, цілеспрямований розвиток сенсорних процесів: чутливості слуху, вправності рук, гостроти зору.

Висновок до розділу 2

Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що одна із нагальних проблем, що вимагає розв’язання – психолого – педагогічна допомога першокласникам в адаптації до навчання в школі.

На жаль, чимало батьків, діти яких навчаються або будуть навчатися в 1-ому класі, не мають повної інформації про особливості підготовки і готовності дитини до школи, причини негативної поведінки, про дезадаптаційні прояви у школі, способи допомоги і корекції. Найчастіше батьки звертають увагу на проблеми технічного характеру – вміння читати і писати, які іноді перешкоджають соціальній адаптації дитини.

Одним із основних напрямів роботи з першокласниками в плані адаптації до навчання в школі є психолого – педагогічна робота. Процес адаптації дітей – першокласників до умов і вимог шкільного життя, до усвідомлення себе в новій соціальній ролі – ролі учня, до сприйняття вчителя, як авторитету, є досить складним і багатогранним. Для реалізації даної роботи необхідна вдосконалена теоретична частина, наявність кваліфікованих фахівців, кошти, приміщення та інше. Над цими складовими потрібно багато працювати на всіх рівнях : держави, сім’ї, школи.

Дуже важливу роль у цьому процесі відіграють соціальні педагоги, практичні психологи, вчителі, батьки. Саме вони опікуються дітьми, у яких виникають проблеми у школі, організовують для них вправи, конкурси, свята, ігри.

Практичний досвід свідчить, що для ефективної і швидкої адаптації дитини до школи необхідно шукати різні засоби і методи корекції психологічного стану учня – першокласника. Використовують різні методи освіти (спостереження, анкетування, бесіда, консультація, аналіз продуктів діяльності).

Одним із найперспективніших у вирішенні психолого – педагогічних проблем на даний час є використання гри у роботі з учнями першого класу.

Гра – наслідування, а не копіювання життя, перше випробування своїх можливостей. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба порівняти себе з однолітками, співпраця з ними, самооцінка.

ВИСНОВОК

На сьогоднішній день учні-першокласники є психологічно не готовими до навчання в школі. Про це свідчить аналіз даних і анкетування, які показали, що близько 34% учнів першого класу виявили низький рівень сформованості психологічної готовності до шкільного навчання. В них спостерігається ціла низка проблем психологічного характеру ( страхи, комплекси, пригніченість, млявість, слабкість і т.д.).

В період адаптації в першокласників виникають ряд труднощів, які зумовлені нерівномірністю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки, недорозвиненою моторикою, проблемами розвитку мовлення, мислительних операцій ( порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, розмірковування). Дуже часто дитина відчуває психологічний дискомфорт, який викликає у неї перебування в школі.

Неадекватно і навіть парадоксально поводяться майже всі діти в період адаптації. Одні надміру галасливі, непосидючі, не звертають уваги на дорослих, інші, навпаки, сором’язливі, перелякані, несміливі, часто плачуть і відмовляються від їжі. Всі ці порушення зумовлені значним навантаженням, яке витримують психіка дитини, її організм у зв’язку з різкими змінами способу життя, і зрослими і якісно складнішими вимогами до неї.

Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних стосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості.

Причинами шкільної дезадаптації найчастіше є неправильні методи виховання в сім’ї або порушення системи стосунків у школі.

Успішність адаптації, ефективність навчання 6-річних дітей в більшій мірі залежить від того, в якому оточенні і як виховується дитина. Тобто найбільш суттєвим фактором впливу на дитину є дорослий – батьки і педагог.

Шестирічні діти, які розпочинають навчання у школі, потребують особливої уваги з боку дорослих. Адже різка зміна позицій, середовища, перехід дитини на довільну саморегуляцію, емоційна нестійкість щодо оцінних впливів, фізичне навантаження потребують перебудови всіх її психічних процесів.

На жаль, провівши анкетування батьків на факт виявлення мотивації щодо отримання психологічної допомоги їхнім дітям-першокласникам, ми пересвідчились в тому, що батьки залишаються осторонь проблем своїх дітей.

Сучасні батьки висловились про те, що дитину до школи повинен готувати спеціаліст, а не вони. В даному дослідженні наша гіпотеза про те, що для батьків основним показником готовності дитини до навчання в школі є вміння читати і писати, інше – неважливе, підтвердилась.

Щоб допомогти дитині легше адаптуватися до умов шкільного життя і психологічно підготувати дитину до нових соціальних ролей і обов’язків, батькам необхідно:

намагатися не лякати дитину невдачами та майбутніми проблемами в школі;

частіше розповідати маляткові про щасливі миті своїх шкільних років. Це сприятиме зняттю тривожності, яка пов’язана зі школою;

допомогти дитині одержати інформацію про школу. Це дасть їй змогу не розгубитися (від невідомого можна очікувати щось неприємне);

пересвідчитись, що вона знає власне прізвище, ім’я, по батькові, номер телефону, адресу, імена батьків;

привчити дитину складати