Мотиваційна готовність до навчання у школі виявляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні системами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку. Все це забезпечує психологічні передумови включення дитини в колектив класу, свідомого, активного засвоєння навчального матеріалу, виконання різноманітних шкільних обов’язків. Свідченням мотиваційної готовності є наявність у дитини бажання йти до школи і вчитися, сформованість позиції майбутнього школяра.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним

інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися

суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні і зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи, прагне занять специфічно шкільного змісту. Дитина виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи.

Внутрішня позиція також проявляється у відмові дитини від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни). Дитина віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки). Дитина визнає авторитет учителя.

Без сумніву, якщо в дитини сформувалися адекватні уявлення про школу, вимоги до нової поведінки, вона не відчуватиме труднощів у прийнятті нової позиції, легко засвоюватиме норми і правила навчальної діяльності та поведінки в класі, взаємини з учителем і школярами.

Отож, мотиваційна готовність дитини до школи зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості, набуваючи характерних рис певних пізнавальних інтересів (бажання читати, писати). Якщо така пізнавальна активність не сформована, то дітей приваблюють різні сторонні мотиви, які пов’язують сприймання школи, як місця розваг, а це спричинює неспроможність дитини взяти на себе обов’язки учня [ 2, 7 ].

У дошкільника формується установка на досягнення бажаного результату в різних видах діяльності. Бажаний результат – це той, що відповідає рівню домагань дитини. Зазначена установка ґрунтується на одному з найважливіших утворень дошкільного дитинства (його другої половини) – супідрядності мотивів. Тобто діяльність старших дошкільників дедалі більше спонукається не окремими мотивами (які не пов’язані одне з одним або навіть вступають між собою в конфлікт), а певною системою мотивів, де найбільш значущі для досягнення успіху діяльності набувають провідного значення і підпорядковують собі часткові, ситуативні мотиви, що гальмують процес досягнення результатів. Завдяки цьому розкривається здатність дитини до морального вибору. Це дає їй змогу діяти свідомо, самостійно, відповідно до суспільних вимог.

Отже, шкільна психологічна готовність дітей до школи виявляється у мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

7 має належне уявлення про школу;

7 позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

7 віддає перевагу урокам грамоти й лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання тощо);

7 визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент

Навчання в сучасній школі вимагає розумової готовності дітей. Діти приходять до школи з досить широким колом знань; з розвинутим сприйманням; мисленням; вони повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги в процесі виконання навчальних занять, самоконтроль, самооцінка).

Загалом розумова готовність дитини до навчання у школі охоплює передумови для формування навчальних умінь і загалом навчальної діяльності.

Формування умінь навчальної діяльності забезпечує дитині високий рівень здатності до навчання, тобто до виокремлення навчального завдання і вміння перетворити його на самостійну мету діяльності. Це вимагає від дитини здатності аналізувати, шукати причини змін у предметах і явищах тощо.

Дослідження, здійснені в лабораторії теорії і практики дошкільного виховання і початкової освіти Севастопольського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників (проблема готовності дітей до школи – важлива умова успішної адаптації першокласників), дають змогу зробити такі висновки:

Загальна обізнаність дошкільнят і їхня здатність активно використовувати знання про навколишній світ невисокі.

Переважає середній рівень розвитку мислительних процесів.

Мовленнєва підготовка у старших дошкільників слабка [ 14, 7 ].

Шкільне навчання потребує від дитини умінь працювати за зразком і самостійно, слухати і сприймати навчальний матеріал, а також організаційних навичок. Ось чому підготовка дитини до шкільного навчання має здійснюватися на рівні комплексного впливу на всі відомі аспекти формування особистості (сенсорне і розумове виховання, морально-естетичне, трудове, фізичне, художньо-естетичне). Діяльність дитини – це основний фактор її розвитку.

Розумова готовність дитини до навчання в школі, насамперед, виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, а також у рівні володіння уміннями і навичками, які допоможуть їй вивчати ті чи інші предмети. В зв’язку з цим, розумову готовність доцільно простежити у трьох напрямках, визначаючи: 1) загальну обізнаність дитини