Знання дитини про навколишній світ, її світоглядні уявлення виявляються у тому, що вона знає про своє найближче оточення: членів родини, себе, свою вулицю, село, місто; людей, їхню працю, звичаї, свята; явища природи. Надзвичайно важливим показником розумового розвитку дитини є системність уявлень, знань про навколишнє, про життя природи.

Мета сучасної початкової школи – не просто дати знання, а формувати особистість, яка вміє і хоче вчитися, займає позицію активного суб’єкта діяльності. Учитель має виступати в ролі помічника, організатора педагогічної взаємодії з учнем, спрямованої на розвиток активності, самостійності, пізнавальних, творчих здібностей, формування пізнавального інтересу, який характеризується ініціативністю пошуків, самостійністю учнів у здобутті знань. Сформована пізнавальна активність стає фундаментом для творчого ставлення учнів до явищ навколишнього світу (сприйняття, пізнання, практичного перетворення).

Важливим завданням виховання і навчання шестирічок, є формування у них основи для стійких пізнавальних інтересів, творчої пошукової активності, спрямованої не лише на зміст навчальних предметів, а й на навколишнє середовище.

Зважаючи на те, що проблема пізнавальної активності школярів потребує принципового осмислення найважливіших елементів навчання (змісту, форм, методів), стратегічним напрямом активізації пізнавальної діяльності учнів є створення дидактичних і психологічних умов навчання.

Як свідчать результати досліджень сучасних учених, переважна більшість шестирічок позитивно ставиться до навчання. Вони можуть ефективно засвоїти навчальну програму, однак лише за умови застосування учителями тих засобів, методів, форм роботи, які відповідають їх психофізіологічним особливостям

[ 9, 5 ].

Отже, інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Емоційно-вольовий компонент проявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані із самою навчальною діяльністю та її першими результатами.

Цей компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути учителя, товаришів, довільного запам’ятовування і відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що потрібно доводити розпочату справу до кінця, навіть якщо вона не приваблива для дитини.

Початкова школа, як наголошує О.Я.Савченко „повинна дуже точно і повно враховувати досягнення дошкільного віку у плані формування особистісних якостей дітей, їх вольової сфери”.

Рівень емоційно-вольової як і мотиваційної готовності до школи залежить від тих умов, у яких дитина зростала до школи у дитячому садочку і, особливо в сім’ї. Діти, які виховувались у доброзичливих умовах мали від дорослих належну підтримку у пошуках, прагненні до школи. Високий рівень активності позитивно позначається і на розвитку в них таких особистісних якостей, як самостійність, упевненість, вони вміють радіти, коли вдається виконати складне завдання; іноді через невдачу можуть і поплакати, не боячись, що над ними сміятимуться, здатні розібратися у труднощах, помилках, швидко забувають ті чи інші прикрощі, що трапились під час занять, ігор.

По-іншому ситуація складається з дітьми, яким удома бракувало необхідної теплоти, турботи, які не відчували поваги до себе, захищеності. В одній із спільних наукових праць Я.Л.Коломинський і Є.О.Панько подають результати досліджень, які проводились у Білорусії і під час яких вивчались невпевнені у собі діти першого класу (7-8 років). Це були діти замкнуті, боязкі, пасивні, безпомічні, з низькою самооцінкою і рівнем домагань. Ініціативи вони, як правило, не виявляли, поводились скуто, мали обмежене коло друзів або їх у них взагалі не було. З-поміж усіх причин, що зумовили таку поведінку, найголовнішою виявилась негативна ситуація в сім’ї. Як правило, батьки позбавляли таку дитину товариства ровесників, намагались ізолювати її, не заохочували до проявів самостійності. Для виховної ситуації в таких сім’ях характерними були нав’язливе навчання і моралізаторство, образи, приниження, фізичне покарання за помилки і невдачі, висміювання.

Емоційно-вольова готовність до навчання в школі засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчальної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженості й умінні здійснювати необхідні вольові зусилля. Вимоги до позиції школяра ставлять дитину перед необхідністю самостійно і відповідально виконувати навчальні обов’язки, бути організованою й дисциплінованою, вміти адекватно оцінювати свою роботу. Тому цей вид психологічної готовності називають морально-вольовою, оскільки вона пов’язана із сформованістю особистісної позиції дитини, з її здатністю до управління власною поведінкою. Йдеться про вміння дотримуватись правил, виконувати вимоги вихователя, гальмувати афективні імпульси, виявляти наполегливість у досягненні мети [ 13, 3 ].

Всім відомо, що початок навчання у загальноосвітній школі супроводжується суттєвими змінами у системній діяльності організму дитини на психоемоційному, регуляторному, вегетативному рівнях.

У сукупності це може сприйматися як стан емоційного стресу. Діти з нестійким типом нервової системи – збудливі, мають найменший запас функціональних резервів. Учні з інертною нервовою системою не можуть одразу включитися в роботу, змінити темп життя. Щоб досягти соціально значущого результату у навчанні, такі діти змушені вдаватися до надмірних фізіологічних навантажень. А це збільшує