Дитина переживає емоційний дискомфорт через невизначеність, нечітке уявлення про вимоги вчителя, умови навчання, взаємостосунки в класі. Якщо це триватиме довго, то можлива дезадаптація, що проявляється у недисциплінованості, неуважності, швидкій втомлюваності [ 12, 21 ].

Невдачі викликають почуття неповноцінності, приниження, враженого самолюбства, а часті успіхи формують значущість, компетентність, винятковість особистості. У 7 років з’являється логіка думки й почуттів, стає можливою боротьба переживань. Так виникає ускладнена емоційно-мотиваційна сфера, тобто внутрішнє життя дитини.

Кризові прояви, що виражаються манірністю, штучною награністю поведінки, схильністю до примх, конфліктів, афективних реакцій починають зникати , коли дитина виходить із кризи.

Отже, емоційно-вольова готовність передбачає уміння:

робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки);

поставити мету, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінювати результати своєї діяльності;

розуміти й адекватно виражати свої емоції;

свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам;

уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;

самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією);

зосереджувати свою увагу більше, ніж на 10 -15 хвилин.

Особистісний компонент

Особистісна готовність дитини до школи – дуже важливий компонент психологічного розвитку малюка. Вона проявляється у ставленні дошкільняти до навчання, учителя, самого себе. Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.

Важливою умовою готовності дитини до постійної праці є вміння підпорядковувати власні дії виконанню навчального завдання. Причиною неуспішного навчання маленьких учнів частіше буває недостатній вольовий розвиток, ніж недостатній інтелектуальний розвиток або фізична слабкість. Дитині із слабкою волею важко дотримуватися вимог шкільного життя, їй складно опанувати свої емоції та бажання. Вона керується переважно найближчими метою та завданням.

Провідний чинник вольового потенціалу дитини – спілкування з однолітками та дорослими. Соціально значуща для дитини особа є взірцем, який впливає на її поведінку. Орієнтуючись на позитивний зразок, дитина здатна докладати певних зусиль, проявляти стриманість.

Наприкінці дошкільного віку у стосунках дитини з вихователем домінує особистісна форма спілкування: дитина вже свідомо керує своєю поведінкою і здатна відповідати за власні вчинки. Дошкільник, який досяг цієї форми спілкування, засвоює особливу позицію у взаєминах з дорослими – позицію учня, яка передбачає виконання дій, спрямованих на реалізацію навчального завдання, навіть тоді, коли ці дії є непривабливими для дитини. Успішність навчання в школі великою мірою залежить від здатності учня сприймати умовність навчальної ситуації, підтримувати рольові стосунки „учитель – учень”.

Якщо рівень довільності низький, дитина неспроможна усвідомити навчальне завдання в його специфічному значенні. У такому разі вона сприймає запитання до неї, як привід до побутового спілкування, часто не називає учи -теля на ім’я та по батькові (вживає, наприклад, звертання тьотя), може раптово перервати хід уроку зауваженнями, що не стосується теми заняття [9, 5 ].

У дитини старшого дошкільного віку повинні бути сформовані такі навички спілкування:

- ставлення до учителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

- розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками [ 12, 16 ].

Друга складова особистісної готовності – вміння будувати стосунки з однолітками. Процес навчання в школі має колективний характер, що передбачає взаємодію та співпрацю всіх його учасників. Тому особливого значення для дитини набуває засвоєння правил поведінки у товаристві однолітків. Оволодіння цими правилами забезпечує гуманістичну спрямованість особистості, уміння співвідносити власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати з однолітками партнерські стосунки. Ці якості розвиваються у процесі гри, де дитина на практиці засвоює норми моральної поведінки.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів.

Діти, які не опанували правила спілкування з однолітками, не вміють з повагою ставитися до інших: вислуховувати відповіді однокласників, радіти їхнім успіхам, співчувати в разі невдачі. Такі діти часто дуже конфліктні, заздрісні, нерідко агресивні. Усе це гальмує їхню адаптацію до нових соціальних умов, входження у дитячий колектив. Отже, дуже важливим моментом особистісного розвитку дитини є знання норм спілкування та розуміння їхньої необхідності [10, 5 ].

Третьою складовою особистісної готовності до школи є розвиток самосвідомості, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до неї ставляться інші люди. Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці – у тому, як дитина оцінює свої успіхи та невдачі, свої якості та можливості. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, учителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватися дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості.

Найчастіше в дошкільнят самооцінка завищена, що зумовлюється специфікою віку. Вони почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Проте, в деяких дошкільнят вона може бути заниженою, що може спричинити неуспішність навчання у школі,