1.2. Загальна характеристика та психофізіологічний розвиток шестирічних дітей

Психологи встановили, , що для розвитку окремих психічних процесів дитини найсприятливішими є окремі вікові періоди, які отримали назву сенситивних періодів розвитку. Якщо такий період або минув, або ще не настав, виховні впливи, що здійснюються без урахування вікових особливостей, будуть неефективними, а іноді можуть зашкодити дитині, її розвитку і світогляду [ 7, 15 ].

Після періоду гармонійного зростання у перші роки дошкільного дитинства у шестирічок відбуваються зміни в будові тіла. Воно набуває типово „шкільної форми”.

Від 3-7 років продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, але збільшення росту і ваги дещо сповільнюється.

Відбувається певне окостеніння скелету, але зберігаються хрящові будови його окремих ланок. Збільшується загальна вага м’язів. Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку: збільшується його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, утворюються складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграє слово: тобто формується ІІ сигнальна система [ 14, 8 ].

Нервова система дітей шостого віку життя дуже вразлива, і тому для подальшого встановлення та закріплення врівноваженої взаємодії процесів збудження й гальмування потрібно подбати про раціональну взаємодію навантаження та спокою, напруження й розрядки у процесі організації життєдіяльності. Нормальний фізичний розвиток дитини має величезне значення для формування особистості. Однак, психічний розвиток визначається не тільки ним, а й здійснюється внаслідок активної взаємодії дитини з її найближчим соціальним середовищем.

Соціальна ситуація розвитку дитини старшого дошкільного віку суттєво змінюється порівняно з попередніми роками її життя. У рамках кожної вікової групи утворюється „дитяча спільнота”, що активно формує самооцінку дитини. При цьому оцінне ставлення членів дитячої групи до окремої дитини може не збігатися з оцінним ставленням до неї дорослих [ 8, 11 ].

Збагачення індивідуального і суспільного досвіду в процесі гри та інших видів діяльності, засвоєння під впливом цілеспрямованої педагогічної роботи правил і норм співжиття у колективі, загальнолюдських моральних цінностей,

як регуляторів соціально належної поведінки, приводить до ґрунтовних якісних змін у психіці.

Найсуттєвіші зміни охоплюють різні психічні сфери дітей старшого дошкільного віку – пізнавальну, емоційну, вольову. Вони свідчать про те, що цей вік є переломним, багатим на такі новоутворення, що забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання.

На шостому році життя достатньо усталені й функціонально дійові такі „внутрішні інстанції” підростаючої особистості, як образ „Я”, самооцінка, самолюбство, рівень домагань, особистісні очікування та ін. Вони опосередковують будь-які види активності дитини і дають їй змогу діяти самостійно – від імені власного „Я”. Поява цих інстанцій, як регуляторів діяльності й поведінки, є свідченням диференціації внутрішнього і зовнішнього боку особистості дитини і розвитку у неї здатності діяти довільно [ 20, 3 ].

Дитина шестирічного віку вже здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дій, виконати його, виявити певні зусилля у випадку подолання перешкод, оцінити результат своїх дій. Але всі ці компоненти вольової дії ще недостатньо розвинуті. Мета не завжди стійка і усвідомлена, це залежить від складності завдання, тривалості його виконання.

Провідне значення у вихованні волі має виховання мотивів досягнення мети. Формування у дитини здатності прийняти труднощі, не боятись їх прагнення не пасувати перед ними, а розв’язувати їх, не відмовлятися від мети при зіткненні з перешкодами, допоможе дитині самостійно або із значною допомогою подолати труднощі, які можуть виникнути в неї в 1-му класі.

У процесі комунікативної діяльності старших дошкільників формується одна з найспецифічних людських властивостей – здатність до рефлексії. Вона полягає у тому, що дитина починає оцінювати себе з точки зору інших людей, навчається, ніби збоку аналізувати свої дії і приймати рішення, враховуючи при цьому можливу реакцію партнерів по спілкуванню. Із здатністю до рефлексії пов’язане і таке новоутворення старшого дошкільного віку, як антиципація, тобто передбачення можливих дій та оцінок з боку інших, запобігання тієї чи іншої ситуації.

Описані новоутворення у сфері особистості за правильних умов виховання закономірно ведуть до позитивних зрушень у розвитку всіх психічних процесів – сприймання, пам’яті, уяви, мислення тощо. Ці процеси у старшому дошкільному віці набувають довільного характеру, збагачуються за змістом, вдосконалюються щодо регулятивних функцій. Так, істотним показником зрушень у розвитку психічних процесів є виникнення первинних форм довільної уваги, завдяки чому дитина здатна підпорядковувати свою увагу вимогам учителя, зосереджуватися, керувати своєю психічною діяльністю. Сприймання предметів та явищ формується як відносно самостійний процес. Сприймання більш стійке і цілеспрямоване , до нього дедалі більше долучаються другосигнальні зв’язки, що надають йому узагальнюючого характеру. Тобто сприймання старших дошкільників стає категоріальним [ 15, 201 ].

Шестирічки вже здатні до вибіркового й усвідомлюваного запам’ятовування, їхня пам’ять набуває якісно нових особливостей, а саме: довільність процесів запам’ятовування та відтворення. З цим органічно пов’язані більша міцність пам’яті і досить широкий її обсяг, що значно збільшується