Істотні зміни відбуваються у розвитку мислення. Це виявляється не тільки в умінні оперувати уявленнями, а й у збагаченні їх змісту. Крім того, дитина стає здатною оперувати не тільки поодинокими чуттєвими образами предметів, а й більш узагальненими, у яких об’єднуються її поодинокі враження, судження про предмети. Це означає, що мислення дитини відокремлюється від сприймання й від практичної дії і стає відносно самостійним процесом. Залишаючись переважно наочно-образним, воно поступово стає словесним [ 16, 5 ].

Здійснюється розвиток мови дитини. На кінець шостого року діти загалом засвоюють систему рідної мови. Збагачуються форми і функції усного мовлення. Здійснюється перехід від переважно діалогічного спілкування до розгорнутих висловлювань, які нерідко набувають форми монологу. Розвивається функція внутрішнього мовлення.

Опанування у старшому дошкільному віці зв’язної та виразної мови, засвоєння її граматичних структур, а також розвиток внутрішнього мовлення є основними передумовами засвоєння писемної мови.

Старші дошкільники здатні керувати процесом фантазування для досягнення певної мети. Зароджується творча форма уяви.

Психічні процеси і виявляються, і формуються у різних специфічно дитячих видах діяльності (малювання, аплікація, конструювання, ліплення). Провідною залишається рольова гра, але її зміст набуває рівню розумового розвитку старших дошкільників. Серед ігрових мотивів значне місце посідають пізнавальні інтереси, потреба порівняти себе з однолітками, співпраця з ними, самооцінка [ 19, 8 ].

1.3. Проблеми шестирічок у період адаптації до навчання у школі

Бути школярем – означає для дитини отримання не тільки нового статусу в цих стосунках, статусу приналежності до світу дорослих, а також визнання оточенням її дорослості. У першокласника з’являються як нові права, так і нові обов’язки [ 13, 16 ].

Критерієм нормальної адаптованості дитини до шкільного життя є її позитивне ставлення до школи, розуміння пояснюваного вчителем навчального матеріалу, самостійність, здатність зосереджувати увагу при виконанні завдань, охоче виконання громадських обов’язків і доброзичливе ставлення до однокласників. Усе це засвідчує належну ефективність процесу соціально-психологічної адаптації до школи – активного пристосування дитини до класу, вчителя, свого місця у школі. Процес адаптації тісно пов’язаний з тим, наскільки дитина здатна відповідати новим вимогам [ 4, 11 ].

Період пристосування першокласника до шкільного навчання триває від 10-18 днів до 1-3 місяців і супроводжується змінами в емоційній сфері дитини (зростання внутрішньої напруженості, рівня тривожності, зниження самооцінки, імпульсивна взаємодія з дорослими тощо) [ 17, 22 ]. Психологічне напруження є результатом реакції на зміну оточення. Не всі діти знають, чим відрізняється вчитель від вихователя, уроки від занять. Занепокоєння викликають також діти, які до вступу у школу не відвідували дитячі заклади. Часто такі діти не вміють налагоджувати стосунки з ровесниками та дорослими, які не входять до кола їх звичного спілкування.

Сприятливі умови допомагають через деякий час стабілізувати емоційне самопочуття, яке впливає на зменшення або зникнення внутрішньої напруженості та покращення продуктивності навчальної діяльності. Іноді трапляються випадки, коли процес звикання до школи сильно затягується або так і не відбувається впродовж усього першого навчального року. Ускладнення адаптації може негативно вплинути на особистісний розвиток дитини [ 9, 24 ].

Виділяють три рівні адаптації дітей до школи:

Високий – першокласник позитивно ставиться до школи, її правил і вимог. Навчальний матеріал засвоює легко. Глибоко й повно опановує програмовий матеріал, розв’язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя. Доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю. Виявляє високу зацікавленість до самостійної роботи, готується до всіх уроків. Має у класі позитивний статус [ 8, 19 ].

Даний рівень адаптації дитини забезпечують виховання її у повній сім’ї, у якій нема конфліктних ситуацій; належний рівень освіти батька й матері, правильні методи виховання у сім’ї; позитивне ставлення до дітей вихователя старшої (підготовчої до школи) групи; позитивне ставлення до дітей учителя першого класу; функціональна готовність дитини до навчання в школі; сприятливий статус дитини у групі до вступу в перший клас; задоволеність спілкуванням із дорослими; адекватне усвідомлення свого становища в групі однолітків. З урахуванням цього грузинський педагог-новатор Шаява Амонашвілі стверджував, що дітей-шестиліток потрібно готувати не просто до школи (навчання читання, письмо, лічба), а готувати до ролі учнів, щоб вони розуміли свою нову позицію, нову роль учителя, значення і зміст його вимог і оцінок.

Середній рівень адаптації – першокласник позитивно ставиться до школи, відвідування уроків не спричиняє негативних переживань. Розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально й наочно. Засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв’язує типові задачі. Зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого. Зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе. Майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання. Доручення виконує сумлінно. Дружить з багатьма однокласниками. Позитивно ставиться до вимог дисциплінованої поведінки, очікування оцінки; визнання авторитету вчителя.

Низький рівень адаптації – першокласник негативно або байдуже ставиться до школи. Часто скаржиться на здоров’я, погане самопочуття, в нього переважає пригнічений настрій. Спостерігаються порушення дисципліни. Матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно. Самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу. До уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку учителя, так і з боку батьків. Може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку. Для розуміння нового матеріалу і розв’язання задач за