Це засвідчує факт шкільної дезадаптації дитини – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних стосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості. Учень несвідомо прагне відчуження, не приймає норми та правила соціуму. Першокласник не пристосований до предметної сторони навчальної діяльності, не здатний довільно керувати своєю поведінкою, не може прийняти темп шкільного життя. Іноді трапляються шкільні неврози або фобії школи.

Картину шкільної дезадаптації можна представити у вигляді таблиці:

Труднощі адаптації дитини до шкільного навчання зумовлені нерівномірністю розвитку пізнавальної сфери та довільної регуляції поведінки. Діти, які не встигають за шкільним ритмом, потребують особливої уваги, індивідуальної роботи вчителя. Складно адаптуються також діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Нерідко вони відзначаються достатнім, навіть високим рівнем мовленнєво-мислительних операцій, тому дорослі не відразу звертають увагу на їх труднощі в оволодінні письмом (С.Ладивір). Особливо важко першокласникам, які мають проблеми розвитку мовлення, мислительних операцій (порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, умовисновки, розмірковування) [17,201].

Причинами незадовільної адаптації є:

стан здоров’я дитини;

стан психофізичного розвитку;

рівень психологічної готовності до навчання в школі;

стиль викладання вчителя;

характер сімейного виховання.

Та все ж причинами шкільної дезадаптації частіше є неправильні методи виховання в сім’ї або порушення системи стосунків у школі.

Є також певні індивідуальні особливості психічного розвитку дитини, що ускладнюють її шкільне життя.

До виховних помилок батьків належать:

7 надмірно завищені сподівання щодо навчальної успішності дитини, внаслідок чого будь-яка невдача сприймається нею неадекватно;

7 розмови про вади вчительки або недоліки школи замість акцентування уваги дитини на приємних моментах;

7 часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, пов’язане зі школою, втрачає для неї щонайменшу привабливість.

Найбільшої шкоди процесу адаптації завдають вчителі, які намагаються виховувати школярів шляхом „об’єктивної” критики їхніх вад.

Дитина ще не здатна об’єктивно сприймати критичні зауваження через вікові особливості формування самооцінки. Самооцінка дитини ще не аналітична, а синтетична. Це швидше цілісне емоційне ставлення до себе, аніж розумова оцінка своїх окремих рис. Відтак, коли учитель висловлює незадоволення певними рисами школяра, здається, що йдеться про його особистість узагалі. А як можна любити школу, де тебе не люблять!

Основним методом запобігання шкільній дезадаптації дитини є уникнення невтішних оцінок на перших етапах навчання. Це стосується не лише бальних оцінок, а й будь-яких: кольорових (червоні, сині, чорні кружечки), сюжетних (ракета, літак, черепаха), словесних („молодець”, „добре”, „погано”). Поки дитина думає, що вона добре вчиться, в неї зберігається прагнення вчитися. А коли вчитель переконає учня, що він читає погано і пише неохайно, в учня замість прагнення вдосконалюватись з’являється відраза до занять.

З-поміж індивідуальних причин шкільної дезадаптації слід виокремити надмірну чутливість і підвищену збудженість нервової системи.

Діти з надмірною чутливістю нервової системи зазнають у школі емоційних перевантажень. Вони можуть бути готовими до школи і мотиваційно, і розумово, але їхня емоційна вразливість дуже ускладнює процес адаптації. Така дитина надто чутлива, жаліслива; в неї відсутній зайвий раціоналізм і практицизм при нормальному інтелекті. Вона безпосередня у прояві почуттів, наївна. Може плакати від співчуття, все бере близько до серця. Це зумовлює підвищену чутливість до проблем емоційних взаємин (болісна розлука з близькими, труднощі у спілкуванні з однолітками). Оцінки, відповіді перед класом, контрольні роботи – все це стає приводом для хвилювання, переживань, страхів. Будь-яка невдача може викликати бурхливу емоційну реакцію (плач, крик, агресію). Як поставиться учитель до такої „нестриманості”, так поставиться і клас. Тому, на жаль, таких дітей часто дражнять, висміюють. Напружені стосунки з однолітками невротизують емоційно вразливих дітей, підвищують їхню агресивність або замкнутість, посилюють стан психологічного неблагополуччя.

Підвищена збудженість (гіперактивність) нервової системи зумовлює спонтанність поведінки. За своїми психічними ознаками такий учень нагадує п’ятирічну дитину. Причиною такої властивості нервової системи є затримка розвитку процесів гальмування на фоні високої сили збудження нервових процесів. Таким дітям нелегко дотримуватися правил поведінки, керувати своїми бажаннями, виконувати вимоги учителя. Неуважність, дратівливість, неохайність збудливих дітей завдає багато клопоту учителю. Але, оскільки причиною некерованості таких учнів є не просто їхнє небажання, а органічно зумовлене невміння стримуватись, то не слід „закликати їх до порядку”[14,16]. Інші особливості характеру дошкільника потребують не лише пильної уваги:

імпресивність – будучи схильною до внутрішніх переживань (все ховати в собі), дитина немовби затримує, накопичує емоційні реакції, а потім несподівано для інших виявляє їх;

беззахисність, або незахищеність, проявляється в основному у спілкуванні з однолітками: дитина не може „дати здачі”, відповісти на образу, плаче, не знаходить у відповідь потрібних слів, гірко переживає приниження та образу. За своєю природою вона добра, довірлива, прямодушна. Погано переносить біль – фізичний і душевний, чутлива до конфліктів, погроз, грубості, диктату;

вираженість почуття власного „Я” дитина вирізняє себе з-поміж тих, хто її оточує, має розвинене почуття власної гідності, відчуває сильну потребу у самоствердженні, має свої погляди, самостійна, активна, прагне ролі ведучого (що не завжди у неї виходить) її важко змусити просити вибачення, вельми чутлива до несправедливості, фальші. Намагаючись довести свою правоту і наштовхнувшись на нерозуміння, впадає у розпач, відмовляється від контактів [ 21,16].

Не забуваймо, що сьогодні першокласник – шестирічна дитина, яка за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Нервова система такої дитини дуже вразлива і ще не зовсім керована нею: діти не