Отже, саме виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки ситуації, зіставлення своїх сил і здібностей з тим, що від нього потрібний і т.д.
1.3 Психокорекційна робота соціального педагога з молоддю у стресових ситуаціях.
У рамках психофізіологічного підходу схильність особистості до дистресу, тобто виснаженості як фізичних, так і психічних адаптаційних можливостей, вивчається як даність: якщо влюдини наявні генетичні чи психологічні передумови хворобливого реагування на стресогенні впливи середовища, їх можна вивчати та враховувати, але не змінювати. Тому головним завдання профілактики стресових розладів вважається створення можливостей для своєчасної психом’язевої релаксації молодих людей, що зазнають надмірних стресів.
Вплив стресору на молоду людину не завжди шкідливий. Існують так звані корисні стреси, які мобілізують внутрішні ресурси людини. Розпочавши боротьбу з негативними природними чи соціальними умовами, людина може переглянути своє попереднє життя і вийти зі стресової ситуації не тільки не втративши здоров’я, а й з новими силами та можливостями. Такий позитивний вплив стресової ситуації на життєві перспективи людини можливий тоді, коли в пошуку нових цілей та можливостей особистість долає внутрішні обмеження та досягає повнішої самореалізації.
Не менш важливе значення у подоланні стресових станів відіграє корекційна діяльність соціального педагога у роботі з молодими людьми. Психокорекція включає різні види роботи, зокрема одними із найбільш важливих є проведення з молоддю тренінгів для послаблення стресів та “Телефон Довіри”.
1.3.1 Тренінг – один із видів послаблення стресу.
Реакція молодої людини на стрес описується як когнітивна і фізіологічна. Особа оцінює у когнітивному сенсі джерела стресу (стресори), які впливають на неї, і планує свою відповідну реакцію. Існує багато різних занять фізичного та ментального характеру, спільною метою яких є контроль і зниження гормональних, хімічних, серцевосудинних, травних, мускульних і споріднених з ними фізично-фізіологічних проявів реакції на стрес і, відповідно, підвищення в молоді здатності досягати стану релаксації.
Тренінг прогресивної релаксації.
У 1938 р. Джекобсон опублікував свою працю “Прогресивна релаксація”, в якій викладено основи підходу до оволодіння й управління стресом. Це було перше дослідження в цьому напрямі. У своїх спостереженнях він зазначав, що реакція індивіда на стрес нерідко супроводжується помітним скороченням м’язів. Джекобсон також продемонстрував, що напруження м’язів перед розслабленням сприяє глибшому розслабленню і допомагає чіткіше розрізняти стан навіть слабкого напруження та релаксації. Послідовна прогресивна релаксація, також названа ізометричними вправами стискування, полягає в послідовному напруженні і розслабленні десяти основних мускульних груп. Кожна група напружується (стискується) і розслаблюється двічі перед тим, як фокус уваги зміщується на іншу групу м’язів. Конкретні процедури, що формують прогресивну релаксацію, відображаються в таких кроках:
Велика кількість досліджених дала змогу перевірити ефективність релаксаційного тренінгу на молодих людях, які пережили широкий спектр проблем, пов’язаних із надмірним напруженням. Тренінг продемонстрував свою ефективність при безсонні, гіпертонії, сильному головному болі та мігрені, боязні контрольних (тестів), боязні публічних виступів і загальному напруженні та тривозі.
Фізичні вправи.
Різноманітні рухи, ігри, прогулянки, біг тощо широко застосовуються як надійний засіб боротьби