Класифікація визначає чотири рівні застосування методів:

1) на інформаційному ( або догматичному ) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

2) на проблемному ( або аналітичному) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

3) на евристичному (пошуковому) рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-евристичного методу;

4) на дослідницькому рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницього методу.

Аналогічним шляхом класифікуються бінарні методи наочної форми ( наочно-інформаційний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-евристичний, наочно-дослідницький методи) та практичної форми (практично-ервистичний і практично-проблемний методи). Не названо практично-інформаціного методу, очевидно, з міркувань, що такого об'єднання форми і методу не буває, натомість обгрунтовується практично-дослідницький метод.

Бінарна класифікація є найреальнішою з усіх інших класифікацій, оскільки учитель діє комплексно.

Ситуаційний метод - це метод, у виборі якого головну роль відіграє ситуація. Він застосовується тоді, коли жоден з відомих ізольованих методів не дає змоги швидко й ефективно досягти накреслених завдань у наявних конкретних умовах. За складом ситуаційний метод комбінується з багатьох шляхів і способів. У ньому переплітаються традиційні та нові шляхи, способи, ідеї. Метод дозволяє обирати нестандартні рішення, тому його й називають нестандартним творчим. Вважають, що саме ситуаційним методом досягли значних успіхів у навчанні, вихованні і розвитку школярів відомі педагоги-новатори В.Ф.Шаталов, Є.М.Ільїн, М.П.Гудзик, І.П.Волков, С.М.Лисенкова та ін.

Структура і зміст даного методу не стабільні. Вони змінюються на власному розумінні педагогічного процесу. Його баченні і тому є самостійним і творчим доробком педагога.

2.3. Порівняльний аналіз рекомендованих та реальних форм і методів навчання, що використовуються в загальноосвітній школі.

Слід зазначити, що не всі організаційні форми та методи навчання використовуються в загальноосвітній школі за поданим зразком. Більшість з них застосовуються із певними змінами та доповненнями.

Наприклад, система уроків, описаних вище, в реальній педагогінчій практиці доповнюється цілим рядом інших форм організації навчання. До них можна віднести: екскурсії, дослідницькі групи, лабораторії, експедиції, гуртки, клуби, олімпіади, конкурси, виставки, трудові неформальні об'єднання, секції раціоналізаторів, юннатів, конструкторські бюро, цехи по виготовленню моделей, об'єднання за інтересами та ін. Охарактеризуємо деякі з них і покажемо їх зв'язок із системою уроків за темою.

Екскурсія - це така форма організації навчання, яка об'єднує навчальний процес в шоклі з реальним життям і забезпечує учням через їх безпосередні спостереження знайомство з предметами і явищами в їх природньому оточенні. В системі уроків екскурсія виконує ряд важливих дидактичних функцій:

- реалізує принцип ночності навчання;

- підвищує науковість навчання і закріплює його зв'язок із життям, практикою;

- розширює технологічний кругозів учнів; їм надається можливість спостерігати реальне виробництво і знайомитися з використанням наукових знань в промисловому і сільськогосподарському виробництві;

- відіграють значну роль у профорієнтацій роботі школи.

В залежності від дидактичної мети екскурсії бувають: ввідні при вивченні нового матеріалу; які супроводжують його вивчення; заключні при закріпленні вивченого.

Часто буває і так, що одна екскурсія одночасно в собі поєднує кілька навчальних предметів. Такі екскурсії називаються комплексними. На таких екскурсіях учні отримують можливість знайомитися і вивчати об'єкти в їх цілісності.

До форм організації навчання, які доповнюють урок, також відносять і консультації, факультативи, індивідуальні заняття з учнями поза розкладом уроків, репетиторство, групи вирівнювання.

Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Учителю потрібні лише ті, які погоджуються з практикою навчання і слугують основою для їх ефективності.

Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.

У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов, які визначають вибір методу навчання:

1.Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.

2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.

3. Цілі і завдання навчання.

4. Навчальні можливості учнів (вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).

5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення) .

6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання). Выбор методов обучения в средней школе / Под ред. Ю.К.Бабанскього. - М., 1982. - с.35-36.

Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам'ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

Висновки

Організаційні форми навчання в початкових класах дуже різноманітні за змістом, структурою, способами організації навчальної діяльності.

Визначаючи методику проведення уроків, класоводові треба врахувати змістові особливості різних предметів, істотні відмінності розвитку 6-9-річних дітей, умови, в яких працюють початкові класи в різних типах шкіл, матеріальне забезпечення тощо.

Довгі роки в школі розглядали окремо такі взаємопов’язані поняття, як засоби досягнення результатів навчання та їх вплив на розвиток і самопочуття учнів. Стосовно уроку це виявилось (а подекуди і виявляється) у перевантаженості дітей, їх надмірній заорганізованості, зацікавленості школярів, батьків і самого вчителя в оцінках, а не в якості роботи, невиправдано великій кількості одноманітних тренувальних завдань, зневажливому ставленні до так званих другорядних предметів (музики, праці, малювання, фізичного виховання). Шкідливо позначилося на результативності уроків намагання частини вчителів будувати й аналізувати їх, беручи до уваги насамперед зовнішній