(Діти вручають бабусям подарунки).

Учень. | Любі бабусі! Ми старанно готувалися до свята, підготували пісні, вірші, малюни, щоб потішити вас і розвеселити.

(Пісня “Смерекова хата”, “Ой, зелене жито”, “Коршівський вальс”.

Вчитель. | бабуся! Чи є в світі краща людина? Ні! Скільки вона пережила, але яка ніжна, щира! Скільки вона недоспала ночей, голублячи онучат! Подивімось, діти, у бабусині очі. Які вони щирі! У них не побачиш ні лукавства, ні хитрощів. Це погляд добра й любові. І хоч горе не обходило бабусиної хати, особливим блиском світилися очі бабусі тоді, коли приїжджали до неї онучата. У кожної бабусі своє життя, своя доля. Її доля! А яка вона? ..

Учениця. | Бабусина доля - як ота тополя,

Що посеред степу в небо порина.

Вітер гне тополі, заметілі в полі,

Так біліє в бабусі сивина.

Наткали їй горя, як два чорних моря, -

То роки голодні, то шляхи війни...

Тільки і світало, як пшеницю жала

Та як повертались доньки і сини.

А іще світало, як защебетали

У дворі онуки, наче ластівки

Бабусина доля - як в степу тополя,

А над нею небо - як віки.

Учень | Бабуся, бабусенька - невтомна бджілка. Заради онуків вона віддасть усе, останньою краплиною води поділиться. кажуть, що бабусі люблять онуків більше, ніж власних дітей. Правду кажуть у народі: “Діти - це діти, а справжні діти - це онуки”.

Вчитель. | У народі є багато різних приказок, прислів’їв про бабусь. Ось вони у нас написані (плакат на стіні): ”Хто бабусю має, той потіху знає”, “Бабуся скаже, як зав’яже”, “Там бабусині руки - де онуки,” “Бабусіне слівце - плідне деревце”.

Уже став крилатим вислів: “Є бабуся - є і діти”.

Учениця. | Веселий ранок з підвіконня

Пускає зайчики на стелю.

Протерла Оля очі сонні,

Бабусю кличе до постелі.

На шию кинулась, шепоче:

- Ти найдорожча, бабусю, в світі!

(діти виконують пісню “ Про млинці для бабусі” (сл. В.Полинюк, муз. О.Родянкіна)

Учень | Моя бабуля знає секрет випікання дуже смачного хліба. Люба бабусю, розкажіть нашим учням, хто вас навчав такий смачний хліб пекти.

(Бабуся розповідає про випікання хліба і пригощає ним всіх присутніх).

Учениця. | А моя бабуся найкраще за всіх вишиває та мережить. бабусенько, розкажіть нам, будь ласка, про своє захоплення.

(Бабуся демонструє свої вироби).

Вчитель | Погляньте, діти, як сивина вибілила коси наших бабусь. Сивина... Одним бабусям вона припорошила скроні, іншим зовсім вибілила коси. Пам’ятайте, що кожна сива волосинка говорить про те, що не завжди слухали бабусь діти та онуки. І боліло у них серце за вас, за ваших мам і тат, а волосинки все сивіли і сивіли...

Учень. | дай, бабусю, поцілую

Сивину твого волосся,

Теплим диханням зігрію

Снігом вибілені коси.

Може і на них розтане

Лоскотливий іній срібний,

Мов химерні візерунки

На замерзлій з ночі шибі.

Вчитель. | Діти, немає на землі нічого вічного... Не вічні і наші рідні...Приходить час, і ми прощаємося з ними. “На все Божа воля”-кажуть у народі. Але як часто не вистачає онукам ніжної, теплої бабусиної руки. Як не вистачає їхнім матерям мудрої поради. І не гоїться в серці рана. Лише притуплюється біль. Є у нашому класі діти, бабусі яких уже померли. Діти принесли з собою їх фотографії. Поглянемо всі на ці фотографії і пом’янемо покійних добрим словом.

Учень. | В серці не гоїться рана,

Душу біда напекла.

Бабцю, чого ж ти так рано

З дому навіки пішла?

Учениця. | Йду за село, де калина

В ноги вклонилась тобі.

Спогад за спогадом лине,

Я коло тебе в журбі.

Учень. | Ти ж мене, бабцю, любила,

Більш, ніж себе берегла,

Словом, слізьми освятила

Шлях мій в життя від села.

Учениця. | Ласкою серце усіла,

Гріла і душу мою,

І в узголов’ї сиділа

Тихо, поки не засну.

Учень. | Все забулося погане,

Кличуть нас дні і діла,

Бабцю, чого ж ти так рано

З дому навіки пішла?

Вчитель. | Пом’янімо покійних бабусь хвилиною мовчання... Але життя подовжується, і, як говорять у народі, “Живі думають про живе”, отож повертаємося до ваших любимих внучат.

За щоденними турботами ми не маємо часу подякувати за добро, яке ви зробили для дітей, онуків, правнуків. Ніжні і щирі слова вам говорили онуки. А зараз надаю слово дітям.

(Виступає мама учня класу).

(Діти дарують бабусям квіти і цілують їм руки. Батьки виконують пісню “Приїжджайте частіше до дому” М. Луків.)

Учениця. | Побажаєм вам сто років жити

Без горя і без журби!

Хай з вами буде щастя і здоров

На многі літа, назавжди!

Учень. | Хай в житті вам радість буде,

Процвітайте, як той цвіт.

Дай же, Боже, любим бабцям

Многих, добрих, щасних літ!

(Учасники свята співають пісню “Многії літа”).