Авторитет батьків залежить від багатьох умов. Однією з таких неодмінних і важливих умов є правильне, уміле використання батьківської влади. Батьківська влада – це не тільки право, а й мистецтво, яке може правильно здійснюватися тільки тоді, коли вимоги матері і батька будуть спрямовані на виховання майбутнього громадянина української держави.

“Батьки повинні зрозуміти, що фундамент майбутнього щастя або нещастя своєї дитини вони закладають до того, як вона стане дорослою”. А підготовити до життя – це означає виховати любов до праці, навчити розуміти високу моральну цінність трудової діяльності в житті людини” [19, с. ].

Яку б дорогу не вибирали наші діти, вони, безумовно, займуть належне місце в житті, якщо у них буде виховане почуття громадянської відповідальності, високі моральні якості і справжнє працелюбство. К.Д. Ушинський писав, що кращим наслідством, яке залишають родичі дітям є: не гроші, не освіта, а виховане з дитинства працелюбство, яке є важливою умовою щастя.

Сім’я, життєдіяльність якої будується відповідно до провідних принципів суспільної моралі, відзначається рівноправністю усіх її членів, незалежно від їхнього віку і статі, від істотних відмінностей у обов’язках, що зумовлюються можливостями кожного, а також конкретною роллю і статутом, які випливають із організаційної структури сім’ї.

Надзвичайно важливе значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки в них віддзеркалюється загальний дух сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності сім’ї, її моральна сфера.

Сучасним батькам, навіть якщо вони не мають спеціальної педагогічної освіти, добре відомий ряд принципів, яких слід неухильно дотримуватись у вихованні дітей, хоч скільки б їх було в сім’ї, незалежно від їхнього віку, треба ставитись однаково справедливо. Це, звичайно, важливий принцип виховання і порушення його завдає часто непоправної шкоди.

У сім’ї дитина пізнає навколишній світ, тут у неї формуються характер, світогляд, естетичні смаки. Саме в сім’ї є великі можливості для естетичного виховання дітей засобами природи, мистецтва, виховання на народних традиціях і звичаях.

Отже, батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

Розділ ІІ. Взаємодія школи та сім’ї як запорука ефективності навчально-виховного процесу сучасної початкової школи.

ІІ.1. Творче співробітництво педагогів та батьків у досягненні освітньо-виховних цілей.

Відомо, що сім’я – той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім’ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. “Саме в сім’ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя” [6, с. ].

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об’єднання, які носять різні назви – батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв’язків з сім’єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки.

Не раз можна почути про особливу важкість виховання. Насправді ж, якщо діяти педагогічно доцільно, то й якихось особливих труднощів не уде, адже виховувати дитину значно легше та приємніше, ніж перевиховувати. Тому батьки завжди повинні пам’ятати про це, постійно прагнути виховувати так, щоб потім не довелось переробляти, тобто, щоб з самого початку все робилось правильно.

“Робити правильно все означає не що інше, як уникати педагогічних промахів. А для того, щоб не допускати хиб у домашньому вихованні, треба їх досконально знати. Тому спинимося на характеристиці деяких з них – найтиповіших і найпоширеніших.

Раніше йшлося про ту шкоду, яку завдала вихованню дисгармонія між родинним і офіційним вихованням, породжена відступами від народної педагогіки, ігноруванням національною культурою, тобто зумовлена причинами соціального характеру. Але ж хиби можуть бути й чисто суб’єктивні” [27, с. ].

З таких невинних жартів і починається хибність у домашньому вихованні. А найчастіше це має місце тоді, коли батько й мати не навчились дивитися на свою дитину як на особу, хоч ще маленьку, але вже людину, яка потребує уваги та поваги, душевної ласки, допомоги й захисту, а звикли бачити в ній щось таке аморфне, зайву мороку, а то й живу іграшку чи забавлянку, або живу ляльку для власної втіхи та розваги. В таких випадках поняття “гарна дитина” часто-густо підмінюється поняттям “зручна дитина”. Та й робиться лише те, що зручно батькам, а не самій дитині, на основі авторитарності, тобто насильстві, побудованому на безумовному підкоренні дитини дорослій людині. В такій домашній атмосфері виростають затуркані й безвільні діти, з яких згодом виходять або нікчемні люди або самодури, які все своє життя местяться за придушене дитинство.

М.Г. Стельмахович визначав: “Хибною є думка, ніби виявлення любові та ніжності псує дітей, що головний засіб виховання - суворість, окрик,