Дидактами розроблено десятки класифікацій методів навчання. Учителю потрібні лише ті, які погоджуються з практикою навчання і слугують основою для її ефективності. Найбільш поширеною групою методів навчання, що використовуються вчителями початкових класів загальноосвітньої школи є методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності. Вони, в свою чергу, діляться на підгрупи.

Перша підгрупа - методи навчання за джерелом передачі і сприймання інформації. У класифікації виділяють методи: розповідь, бесіда, лекція.

Розповідь - це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого, емоційного повідомелення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу. У чистому вигляді розповідь використовується рідко. Найчастіше вона містить міркування учителя, аналіз фактів, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається.

Бесіда - діалогічний метод викладу навчального матеріалу. Суть бесіди в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до актуалізації вже відомих знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання еврістичним шляхом. За призначенням виділяють бесіди вступні або організаційні, повідомлення нових знань, синтезуючі або закріплюючі: контрольно-коректуючі.

Від інших методів словесного викладу лекція відрізняється:

а) більш строгою структурою;

б) логікою викладу навчального матеріалу;

в) великим обсягом інформації, яка повідомляється;

г) системним характером викладу знань.

Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей, головним чином, причинно-наслідкового характеру. Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. Лекція використовується для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а іноді й здвоєні уроки.

Наочні методи: демонстрація, ілюстрація. Метод демонстрації полягає в наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Використовується для розкриття динаміки явищ, які вивчаються, а також для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Слово відіграє супровідну роль і служить для аналізу ходу спостережння та його результатів. Велику дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що протікають у природних умовах (спостереження за погодою) , демонстрація натуральних предметів у робленому середовищі (досліди в шкільний теплиці), демонстрація штучних об'єктів у природному середовищі.

Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явищ у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо. Методи демонстрацій та ілюстрації використовуються у взаємозв'язку: якщо використовується демонстрація; якщо ж необхідно усвідомити суть явища, використовують ілюстрацію. Результативність ілюстрації залежить від методики показу. Велика кількість ілюстрацій відволікає учнів від з'ясування суті явищ, що вивчаються. В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал. У сучасній школі для забезпечення якісної ілюстрації використовуються екранні технічні засоби.

Практичні методи: вправи, лабораторний метод, навчальна праця.

Суть методу вправи полягає в тому, що учні виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці. Цим шляхом вони поглиблюють свої знання, формують відповідні уміння і навички, розвивають своє мислення і творчі здібності.

Серед вправ виділяють:

а) усні вправи, які сприяють оволодіння технікою і культурою читання, усного рахування, розповіді, логічного викладу знань тощо;

б) письмові вправи - розв'язування задач, диктанти, твори та ін.;

в) лабораторно-практичні вправи, які сприяють оволодінню навичками користування знаряддями праці;

г) виробничо-трудові вправи, що складають систему спеціально розроблених трудових дій навчального та виробничого характеру.

Ефективність вправ залежить від свідомої спрямованості учня на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідомого врахування і контролювання умов, у яких вони виконуються; обліку одержаних результатів, розподілу повторень у часі.

Лабораторний метод частіше використовується у старших класах.

Суть методу навчальної праці полягає у застосуванні отриманих знань при вирішенні практичних завдань, в умінні використоувувати теорію на практиці. Він сприяє поглибленню знань, умінь, стимулюванню пізнавальної діяльності, дозволяє провести контроль і корекцію. На практичних заняттях пізнавальна діяльність учнів повинна пройти п'ять етапів:

1. Пояснення учптеля; спираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, він пояснює їм мету і завдання практичної роботи, яка буде провдитися.

2. Показ; інструктаж учителя щодо виконання певної дії.

3. Проба; виконання роботи окремими учнями, спостереження і допомога іншим під керівництвом учителя.

4. Виконання роботи; самостійне виконання роботи всіма учнями. Допомога вчителя тим учням, які погано справляються із завданням.

5. Контроль; оцінка роботи учнів: якості виконання, бережливого ставлення до матеріалів, часу, швидкості й правильного виконання завдань.

Навчальна праця формує в учнів уміння організовувати трудовий процес: осмислювати цілі майбутньої роботи; визначити завдання та умови їх вирішення; складати план, програму, графік виконання роботи; готувати матеріали й інструменти, здійснювати самоконтроль, самооцінку якості виконання роботи, вносити корекцію. Метод краще інших допомагає привчити учнів до добросовісного виконання завдань, сприяє формуванню таких якостей, як ощадливіть, хазяйновитість тощо.

Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу в тому, що учень має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час. Учні при цьому багато учаться вільно читати і розуміти прочитане, уміти виділяти головне у виучуваному матеріалі, вести записи, складати структурні і логічні схеми.

Метою самостійної роботи з книгою може бути ознайомлення з її структурою, швидкий перегляд, читання