Психологічна компетенція викладача як чинник гуманізації педагогічної освіти

Гуманізм, як відомо, передбачає таке ставлення до людини, яке перейняте турботою про її благо, повагою до її гідності, людяності. В умовах реформування освіти в Україні особливо проникливо звучать слова К.Д.Ушинського про те, що “найголовніше завжди залежатиме від особи безпосереднього вихователь, що стоїть віч-на-віч з вихованцем” /3, с.41/. Формування творчої, достатньо само реалізованої особистості майбутнього вчителя – головне завдання педагогічної освіти, розв’язання якого значною мірою залежить від викладача вищого педагогічного навчального закладу. Він постає в ролі “вчителя вчителів”, педагогічні діяння якого позначаються не лише на особі студента, а й опосередковано через діяльність майбутнього вчителя на особистостях дітей. Зайшовши в аудиторію, викладач повинен зважати на те, що тут навчається майбутнє освіти і педагогіки.

Звичайно, важливе значення для покрашення рівня педагогічної освіти має і запровадження в навчальний процес сучасних інформаційних технологій, і вдосконалення навчальних планів і програм, і забезпечення новітньою літературою, і покращення умов життя студентів тощо. Проте головною транс формуючою силою залишається викладач: високий рівень його професіоналізму і педагогічної майстерності, доброчинні якості, гуманістична налаштованість на розливальну педагогічну взаємодію.

Гуманізація педагогічного процесу покликана подолати невиправданий дидактичний гегемонізм у вищій школі, за яким завдання навчання повністю подавлюють завдання формування майбутнього вчителя перш за все як особистості. Результатом депересоналізації і знеособлення навчання у педагогічному навчальному закладі є дипломований молодий вчитель, який успішно склав сотні екзаменів і заліків, але позбавлений творчої ініціативи і індивідуальності, зашарований педагогічними догмами і професійними стереотипами, невпевнений у собі і обтяжений внутрішньоособистісними конфліктами. Пройшовши “школу” моносуб’єктивного навчання, коли головною і неподільною діючою особою був викладач, студент засвоює досвід авторитарного педагогічного петризму, який скоріш за все складатиме основу моделі його майбутньої педагогічної поведінки.

Одним із чинників гуманізації навчального процесу в педагогічному навчальному закладі є, на наш погляд, високий рівень психологічної компетентності викладачів, яка є складовою їх загальної психологічної культури /Н.В.Чепелєва/. Встановлено /4/, що недостатній рівень психологічних знань є причиною багатьох помилок і упущень педагогів. Сюди відносяться і перебільшення ролі пам’яті у процесі навчання поряд з недооцінкою мислення, і недемократичний стиль спілкування, який є причиною різноманітних ускладнень у взаєминах з вихованцями, і наявність стереотипів у сприйманні та оцінюванні тих, хто навчається.

Зрозуміло, що психологічні знання викладача можуть існувати в різних формах: психологічна інформація, яка засвоєна ним протягом навчання в педагогічному навчальному закладі і шляхом самоосвіти; психологічна компетенція як особистісне надбання. яке виявляється в психологічних настановах і цінностях; втілення знань психологічних закономірностей і власної психологічної компетенції в повсякденне життя і педагогічну практику. Можна гадати, що психологічна компетенція викладача реалізується, насамперед, у його взаєминах зі студентами. Через це, характер між особистісних взаємин, які формуються у системі “студент – викладач”, потрібно розглядати як один із критерії оцінки психологічної компетенції викладача, рівня усвідомленості, адекватності і дієвості його психологічних знань.

Про невисокий рівень психологічної компетенції викладачів педагогічного коледжу свідчать результати нашого дослідження про те, що цінність взаємин “студент – викладач” для педагогів суттєво вища (коефіцієнт регресії +0,12, рівень значущості = 0,05), ніж для студентів (+0,31). Викладачі мають потребу у спілкуванні зі студентами (91,2%), однак вони дуже часто не знаходять відгуку у студентів. Якщо ж воно ініціюється лише викладачем, то проходить малопродуктивно і не завжди досягає поставлених цілей через прояв відомих бар’єрів такого спілкування (неузгодженість цілей і інтересів суб’єктів спілкування; мотиваційно-ціннісна невідповідність; статусно-рольова відмінність; смисловий бар’єр тощо). Нормативність спілкування задається, зазвичай, викладачем, який репрезентує перш за все себе. Непокоїть те, що лише 23,7% викладачів усвідомлюють наявні труднощі і проблеми у взаєминах зі студентами, з них 72,2% усю вину за ці труднощі “покладають” виключно на студентів (“Студенти безвідповідально ставляться до своїх обов’язків”, “Не рахують з часом викладача”, “Своєю поведінкою змушують робити зауваження під час занять” і т.п.). Лише окремі опитані викладачі (9,8%) висловлюють про взаємини зі студентами як двосторонній процес і труднощі пов’язують з обома суб’єктами взаємодії.

Слід зважити і на результати дослідження гуманістичних настанов викладачів і студентів педагогічного коледжу (обстеженням було охоплено більше 400 студентів і 38 викладачів) за допомогою модифікованого тесту А.Махрабієва, Н.Епштейна /2/.

Таблиця

Гуманістичні настанови

викладачів і студентів педагогічного коледжу

(усереднені показники)

Суб’єкти педагогічної взаємодії | Гуманістичні орієнтації і емпатійні тенденції | Середнє квадратичне відхилення

Студенти 1-го курсу | 23,16 | 4,87

Студенти 2-го курсу | 22,69 | 5,64

Студенти 3-го курсу | 23,69 | 4,34

Студенти 4-го курсу | 23,17 | 4,34

Викладачі | 24,67 | 4,55

Як видно з таблиці, хоч індивідуальна варіація в показниках гуманістичних орієнтації і емфатичних тенденцій в усіх категоріях обстежуваних помітна (середнє квадратичне відхилення в межах 4,34 – 5,64), викладачі за цим критерієм суттєво не відрізняються від студентів (усереднений показник 24,67 балів). Якщо ж розглянути викладачів за рівнем прояву гуманістичних орієнтацій і емпатійних тенденцій, то високий рівень притаманний лише 14,5% педагогів. Натомість, 17,35 із них мають низький рівень, решта – середній. Все це позначається, на наш погляд, на характері взаємин у системі “студент – викладач”.

Вибір діалогічної стратегії комунікативної взаємодії зі студентами визначається, насамперед, рівнем психологічної компетенції і загальної психологічної культури викладача. Вона повинна мати у своєму складі бодай таку програму-мінімум: усвідомлення практичних завдань вищої педагогічної школи, які можуть розв’язуватися психологами і психологічними засобами; розуміння своєрідності психологічного аналізу вчинків і діяльності студентів; засвоєння