1. Найнижча, біологічно зумовлена підструктура, до якої нарівні з темпераментом належать вікові, статеві, а іноді й деякі препатологічні й навіть історичні властивості психіки. Проте навіть цей рівень не вільний від впливу соціального.

2. Психологічна підструктура, в яку входять індивідуальність, прояви пам’яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприймання, почуттів і волі. На цьому рівні соціальна зумовленість майже порівнюється з біологічною.

3. Соціальний досвід. Ця підструктура об’єднує набуті індивідом під час соціалізації знання, навички, вміння та звички. Питома вага соціального на цьому рівні істотно перевищує біологічне. До того ж у цьому разі виявляються істотні відмінності між окремими особистостями в ступені соціалізації, що виявляються у рівні культури. Ця підструктура істотно впливає на ступінь соціалізації дитини.

4. Спрямованість особистості. У цій вищій підструктурі поєднуються нахили, бажання, інтереси, здібності, ідеали, індивідуальна “картина світу” і найвища форма спрямованості - переконання. Ця підструктура спрямованості, що майже повністю зумовлюється соціально, і є найістотнішою для особистості, найвищим її рівнем, визначає соціалізацію підструктури, а отже, і дітей в цілому.

У пропонованому підході закладаються основи для розгляду впливу соціалізації на людину в цілому в сукупності її біологічного, психічного та соціального рівнів. Такий підхід особливо цінний для розуміння процесу соціалізації людей з відхиленнями не лише соціального, а й біологічного та психічного рівнів.

У цьому самому разі досить дбало розробляються діяльний підхід до будь-якої взаємодії людини із соціальним середовищем. ” [8, с.232

Хоча згідно з відокремленими структурами особистості потрібно було б розширити це розуміння взаємодії на все навколишнє середовище, а не лише соціальне. Зазначимо також можливість розгляду соціалізації як найширшої форми взаємодії людини з навколишнім середовищем.

Стосовно розуміння механізмів соціалізації цей принцип на початкових етапах психічного розвитку дитини полягає в тому, що на перший план виступає механізм біологічного пристосування, завдяки якому відбувається становлення сприймань та емоцій дитини. У процесі подальшої соціалізації цей механізм трансформується, виконуючи інші завдання, реалізуючи вищі рівні діяльності, взаємодіючи з психічними та соціальними механізмами соціалізації.

Іншими словами, міжрівневі дослідження повинні вивчати багатоманітність форм реалізації механізмів соціалізації людини. Несхожість і різноваріантність співвідношення цих механізмів у поєднанні з індивідуальною структурою особистості в кожному пояснюють несхожість людей, що соціалізувались у схожих умовах.

Разом з тим рівень вивченості проблем соціалізації навряд чи можна визнати таким, що задовольняє сучасні суспільні потреби. На нашу думку, найменшою мірою вивчені роль і можливості системи виховання щодо забезпечення успішної соціалізації. Не з’ясовано до кінця рушійні сили, механізми соціалізації індивіда. Водночас рівень теоретичних напрацювань містить багато цінних, хоча й розрізнених, ідей, думок, здогадок, які можуть і повинні, бути пошук у напрямку вивчення адаптивних процесів людини в навколишньому середовищі.

Поняття “соціалізація” виникло в західній соціології наприкінці ХІХ ст. з метою позначення основного механізму взаємодії людини з іншими людьми, із суспільством у цілому. Таким механізмом вважалося соціальне наслідування, що регулювалося суспільством через систему освіти й виховання, сім’ю та громадську думку.

У процесі розвитку наук про дитину сформувалася сукупність поглядів на соціалізацію, що об’єднує такі ідеї: про нерозривний зв’язок з освітою та вихованням; про зв’язок соціалізації з адаптивними процесами; про соціальні контакти як одну із змістовних сторін соціалізації; про значення самосвідомості, соціальної орієнтації та розвитку мови для успішної соціалізації. У контексті цих ідей соціалізація розглядається як набуття людьми соціального досвіду та ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей.

З метою перевірки гіпотези про те, що шкільна соціалізація учнів початкових класів буде ефективностю за умови забезпечення єдності навчання і виховання в стінах школи та в сім’ї.

Нами було проведено констатуючий експеримент в школі, яким було охоплено 50 учнів 3-х класів. Мною проводились такі методики: “Що таке добре і що таке погано?”; “Ти громадянином бути зобов’язаний”; “Текст за помилками”; “Запам’ятай цифри”; “Швидко і правильно склади слова”; “Самохарактеристика”.

Мета цих досліджень – полягає в тому, що ми досліджувати як формується особистість молодшого школяра.

В додатку А “Що таке добре і що таке погано?” ми визначали рівень сформованості зань про моральні норми (що таке добро, чесність, справедливість, сила волі, відповідальність). Нами були пропоновані завдання і в результаті ми встановили, що рівень сформованості знань про моральні норми правильний.

В додатку Б “Ти громадянином бути зобов’язаний” ми виявили рівень громадської свідомості та політичних знань.

Діти в цілому виявили правильні політичні знання, громадської свідомості лише формуються наявні зання і формуються ідеали.

В додатку В “Текст з помилками”. Ми встановлювали рівень розвитку пізнавальних можливостей. Визначали рівень стійкості уваги.

В дітей цей рівень розвитку пізнавальних можливостей нестійкий.

В додатку Д “Запам’ятай цифри”. Нами треба було встановити рівень розвитку пізнавальних можливостей. Виначали рівень розвитку слухової і зорової механічної пам’яті.

В цьому завданні учні швидко зорієнтувалися в заданому їх завданні і запам’ятали цифри. Рівень розвитку зорової механічної пам’яті дуже високий.

В додатку Е “Швидко і правильно склади слова”. Треба було встановити індивідуальні особливості швидкості протікання мислитель них процесів учнів.

В учнів добре розвинута швидкість мислення. Багатло з них є дуже здібними.

Додаток С “Самохарактеристика учнів”.

Результати проведені нами констатуючих експериментів свідчать про те, що висунута нами гіпотеза, що шкільна спеціалізація учнів початкових класів буде ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання в стінах школи та сім’ї підтвердилась.

Розвиток людини – це