Народна педагогіка як прародителька й першоджерело українського національного виховання.

1. Родина – природній осередок найглибших людських почуттів.

Відомо, що сім’я – природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яка акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів.

Деякі золоті перлини народної мудрості, в яких закодовано погляди попередніх поколінь поціновано значення сім’ї у житті суспільства:

“Яка вода, такий млин, який батько, такий син”; “Який батько, такий син”; “Який батько, такі й діти”; “Які мамка й татко, таке й дитятко”; “Який дід, такий його плід”; “Дурна мати – дурні діти”; “Якого породила ненька, такого й приймає земелька”; “Живемо не батьками – помремо не людьми”.

В. Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім’ї ї творення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не зрівняне щастя. Адже, продовжуючи рід людський, батько й мати повторюють у дитині самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє. Звертаючись до батьків В. Сухомлинський нагадував:

“Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі – не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елементу періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини – найвище напруження всіх сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти – не тільки і не стільки джерело радості. Діти – це щастя, створене працею.”

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерозділиме і одвічне коло…

Б. Г. Олійник.

Добрий дух рідного дому, тепло домашньої атмосфери, одруження з милою людиною – джерело щасливого життя, далі, успішного виховання дітей. Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату, як особливе місце для людини, а тим більше для дитини. “Важко виразити словами… - писав К. Д. Ушинський, - те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли”.

Про значення рідного дому в житті людини говорять:

“Скрізь добре, а вдома найкраще”; “Удома й стіни допомагають”; “Добре тому, хто в своєму дому”; “Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха”; “Н пізно до свого дому й опівночі”; “Свій дім не ворог: коли прийдеш – то прийме”.

Рідна домівка – це не тільки місце притулку, дах над головою, а й сімейне вогнище, місце захисту від життєвих незгод. Про це навіть свідчить народна масова рухлива гра для дітей “Гуси, гуси, додому!” “Вовки” – два, три гравці – ловлять інших учасників гри – “гусей”, які, щоб уникнути небезпеки, прагнуть швидко забігти “додому”. А “вдома” вже ніякий вовк не страшний. Тут уже ніхто не сміє тебе зачепити. До речі, спорудження “будинку”, як місця притулку й захисту є однією з найпоширеніших ігор у дітей.

Батьківську хату діти ніколи не забувають, вона вабить з далеких країн, адже, прийшовши до неї, неодмінно п’єш найцілющу, найсолодшу воду – живу воду з рідної криниці, щоб набратися сил, снаги.

Незгладний вплив батьківського дому на формування особистості створюється завдяки щирій материнській ласці і небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню, затишку і захисту, сімейній злагоді.

Красивий той дім, де живе дружна і міцна сім’я, де панують любов, злагода та повага.

Щаслива та оселя, що повниться радісним дитячим багатоголоссям, де діти ростуть у дружньому родинному колі, у гурті своїх братів і сестер.

“Нащо клад, коли в сім’ї лад”, - кажуть в народі. І в цьому вислові закладено глибокий педагогічний зміст. Народна педагогіка надає першорядного значення виховному клімату сім’ї як основному чиннику у формуванні особистості. Не раз можна почути: гарна та сім’я, де виростають гарні діти. Цим підкреслюється та особлива роль, яку відіграє у вихованні дітей загальний мікроклімат сімейного життя, його настрій, уклад, спрямованість. Лад у сім’ї веде до створення, як тепер прийнято казати, сприятливого педагогічного клімату, а отже, і до виховних успіхів. А це буває у такій сім’ї, де всі живуть цілеспрямованим життям згуртованого, здорового колективу, де всі люблять і поважають одне одного, де панує дух взаємодопомоги, тепла, щирої турботи, де побудована справжня сім’я.

У сім’ї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини їх виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструментарій.

Пошанне ставлення до рідні проповідують українські народні прислів’я і приказки (“Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду”, “Свого доправляйся, роду не чужайся”, “Нема в світі, як родина”, “Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то не висміє”). Жити на світі без зв’язків із родом і родинної підтримки важко: Як “нема роду – родиночки”, то “ні до чого притулитися”, “нікому порадоньки дати”. І навпаки:

В кого батько, в кого мати –

є з ким розмовляти;

В кого брати, в кого сестри –

Є з ким погуляти.

Особливо нестерпним є становище поза родом у чужому краї:

Соловейку маленький, в тебе голос тонесенький,

Защебечи ти мені, бо я в чужій стороні;

Бо я в чужій стороні, нема роду при мені,

А ні роду, ні родини,