світ відзначає Трійню – одне з провідних свят церковного календаря. Це свято рослинності, засноване на вірі в магічну силу зела та квітів, дуже любила молодь. Його відзначали з піснями, танцями, розвагами. В Україні перед святом прикрашали оселі зіллям. Гілками клена, липи заквітчували хату – над вікнами, дверима, господарські споруди, стромляли в землю гілки на посівах жита. Зелені святки – свято розквітлого дерева, буйної зелені. За уявленнями слов’янина – язичника, зелена сила лісу, дух дерева допомагали людині зміцнити здоров’я, вберегти господу від лиха, сприяли врожаю. Із зеленими святками в українців пов’язано багато повір’їв про русалок. Вважалося, що впродовж тижня після Трійці (він називається русальним) по землі ходять русалки. Згідно з народною уявою, русалки – це дівчата або молоді жінки, які під час купання втопилися. Місяць і зорі викликають русалок із води. Вони не мають на собі одягу, у них бліде тіло, довге хвилясте волосся, зелене як трава, стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки – вінок із осоки, і тільки у старшої, царівни, він із водяних лілій. Іноді русалки вилазять на дерева й гойдаються на гіллі, як на гойдалці, співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні: хто почує їх, то. як зачарований, підійде близько до них, а русалки тоді заманять пришельця до себе, візьмуть у своє коло, і будуть гратися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно. Ось деякі із пісень русалчиного репертуару:
Ой, біжить, біжить мила дівчина,
А за нею да русалочка,
Ти послухай мене, красна панночко,
Загадаю тобі три загадочки…
По закінченні тижня після Трійці русалок урочисто виряджали з села. “Ідіте, русалочки, ідіте, та нашого житечка не ломіне”, - співали дівчата, проводжаючи вбрану русалкою дівчину (у вінку і самій сорочці), за межі села. В Україні вірили, що кожний, хто помер чи втопився на зелені святки стає русалкою.
Одним з найбільших свят літа є день Івана Купала. За православним календарем 7 липня відзначається Різдво Іоанна Предтечі. Липень розпочинає середину літа й другу половину року. Цей час одвіку був гарячою, страдою порою, коли хлібороб, заклопотаний долею врожаю, пильнував кожну погожу днину, зважав на всіх прикмети, пов’язані з погодою. Чи не тому літом немає великих “річних” свят?
У народній українській традиції день народження Іоанна (Івана Купала, Іван-травник) – це свято літнього сонцестояння. В Україні цей день – це поетичне язичницьке свято торжества сонячного світла й тепла.
Святкування починається ввечері напередодні Івана Купала. Дівчата виготовляють опудала головних персонажів свята – Купала і Марени. Опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом. Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Молодь перестрибувала через купальський вогонь парами. Якщо при перестрибуванні пара не розійдеться, то це знак, що вона вступить у шлюб. Настрибавшись через вогонь, дівчата несуть Марену (зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом) до водоймищ, де її потрібно втопити. Після втоплення Купала й Марени дівчата такають від хлопців, щоб ворожити. Вони запалюють свічки і прилаштовують їх до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають:
В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким…
Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, - то ще дівуватиме, а як потоне – заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. Численні легенди пов’язані з цвітом папороті, який можна побачити тільки в ніч на Івана Купала. Хто має цей цвіт, може побачити, як дерева переходять із місця на місце й розуміти їх тиху мову; може розуміти, крім цього, й мову всякого створіння й бачити, де заховані скарби і здобувати їх. За народним віруванням лікарські рослини тільки тоді мають справжню цілющу здатність, коли будуть зібрані в ніч під Івана Купала або вранці з “іванівською” росою.
12 липня – свято першоверховних апостолів Петра і Павла. І хоч дні пам’яті обох святих відзначаються в один день, у народній традиції безумовно більшого авторитету зажив святий Петро. В Україні з Петровим днем пов’язувалося багато повір’їв та звичаїв. На Петра вперше після посту дозволялося готувати молочні страви. Господині варили вареники з сиром, пекли мандрики – сирні бабки. З цього часу переставала кувати зозуля, “мандрикою вдавилась” пояснювали бабусі дітям, бо ж вона, згідно з легендою, вкрала у св. Петра одну мандрику. Святий Петро вважався покровителем пастухів.
Після Петра розпочиналися жнива. В українській петрівчаній пісні співалося:
Минулася петрівка,
Почались жнива.
Наробилася у полі,
Що тільки жива.
В минулому, коли дозрівали жито, пшениця та ячмінь, господині брали із собою хліб – сіль і громичну свічку та йшли в поле зажинати ниву. Вони жали перший сніп чи на покутті, чи у стодолі, де він стояв аж до кінця молотьби. Пізніше цей сніп обмолочували окремо й зерно з нього святили у церкві, а перед посівом змішували його із насінням. А за тиждень після “Петра” в Україні починали жнива. Чоловіки виходили на ниву з косами, а дівчата й молодиці