день Андрія. Це свят відзначається 13 грудня і вважається днем пам’яті мученицької смерті одного із дванадцяти апостолів Христових – Андрія Первозванного. Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами молоді андріївськоі вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків. Шлюбні мотиви ворожіння простежувалися і в ритуальному рахуванні (дрова в оберемку, які дівчина заносила до хати). У цей вечір намагалися побачити свого обранця в дзеркалі. Особливе місце серед великої кількості андріївських звичаїв займає обрядова гра “Калита”. В ніч на Андрія дозволялись молодіжні бешкети. І тому вранці дехто з господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежини до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.
Значну роль у релігійно-побутових традиціях українського села відігравав культ святителя, чудотворця, архієпископа, Марлікійського Миколи, день пам’яті якщо православна церква відзначала двічі на рік: 19 грудня “зимовий” та 22 травня “весняний”. До дати Миколи – зимового приурочені деякі приповідки про погоду й прогнози на майбутній урожай: “Як на Миколи іній – буде овес”. Влаштовувалися по селах і обходи ряжених напередодні 19 грудня. Очолювана переодягнутим Миколаєм група парубків обходила двори, роздаючи подарунки дітям. Від Миколи вже починали готуватись до Різдва: кололи свиней, скуповувалися на базарі.
І найдавніших часів православні християни святкують Різдво Христове 7 січня. У побутовому селянському календарі українців зимові святки – найкраща, найважливіша подія року (за своїм значенням вони майже не поступалися Великодню). В українців християнські традиції свята тісно перепліталися з давнішими звичаями язичницького походження. Вечір напередодні Різдва – “Свят-вечір”, “кутя” був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні і буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем. А панувала у Свят-вечір кутя – головна обрядова страва. Як удасться кутя – буде крута це й із “верхом” – то буде на урожай, а в оселі щастя. На святковому столі 12 страв і геть усі пісні. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти; починали з куті. Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, об не скаржилася. Бо за повір’ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову – за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос. Кутю давали курям, “Щоб гарно неслися”. Для предків, що в ці свята прийдуть у гості із того світу до живих, кутю залишали на столі на ніч. Різдвяна ніч повнилася чудесами: із криниці можна, згідно з повір’ям, напитися вина, потрібно було тільки втрапити до нього в цей час. Правда цієї ночі, як ніколи, гуляє нечиста й зла сила. Наставало Різдво і все живе славило Ісуса Христа народженого.
“Благословіть колядувати?!” допитувався ватажок парубочої громади.
“Та просимо, колядуйте!” І лунала колядка – “Нова радість стала”, або “Небо і земля”.
Святкували Різдво серед зими: біліли сніги, тріщали морози. А за столами уже загадували на літо: намагалися раніше сісти вечерями – щоб раніше жати, не дозволяли пити з відра – щоб не линув дощ серед жнив. І якщо вдавались намагання, то вірили, що задумане неодмінно здійсниться.
Різдво… Народилося нове сонце, народився Христос. Наші предки вірили їм обом, і це додавало їм снаги на тяжкий щоденний труд.
Первісний дохристиянський характер новорічного свята добре зберігся у традиційних звичаях та обрядах українців 13-14 січня. 13 січня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії, яка з юних років і до кінця днів своїх прямувала до Христа.
14 січня – свято на честь Василія Великого, це також перший день Нового року за старим стилем.
Найважливішими моментами традиційного новорічного свята в Україні виступають: ритуальний стіл, щедрування й засівання, ворожіння, рядження, веселощі й забави, напередодні Нового року в селянському господарстві виконувався цілий ряд ритуальних дій виробничого характеру. Так, було прийнято у цей день привчати до роботи молодих коней, і волів, їх вперше запрягали. Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування – давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї й розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним. Ввечері із щедрівками йшли по селу дорослі дівчата, співаючи:
Прилетіла ластівочка,
Сіла, пала на віконечко.
Щедрий вечір,
Добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я…
Щоб дізнатися, котрий місяць року уде дощовим, розрізали навпіл 6 цибулин і в кожну половинку сипали солі. Цибуляні “блюдця” залишали на ніч на столі, позначивши попередньо, який місяць року кожне символізуватиме. але найбільше Новий рік пов’язаний із дівочим ворожінням про шлюб. Магічні прийоми цієї ночі багато в чому схожі із тими, які мали місце на Катерини та Андрія. Поширеним прийомом ворожінь було слухання різних звуків: гавкоту собак, луни, людських голосів, які трактувались у негативному чи позитивному плані.
Чимало різноманітних народних звичаїв та обрядів зв’язано із святом Василя – Нового року. Виразний аграрно-магічний зміст носив обряд “засівання”. Ще вдосвіта по селу ходили посипальники – хлопчики 7-14 років. В руках вони носили торбинки, наповнені зерном. Заходячи до хати, посипальники здійснювали символічне посівання, говорячи при цьому:
Ходе Ілля на Василя,
Несе пугу житянцю
Куди махне – жито росте,
Вроди Боже жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі ядро,
У домі добро.
У полі колосок,
А в домі – пирожок.
Здрастуйте, з Новим роком,
З