формуючи в молоді національні духовні якості, система виховання кожного народу стверджує свій ідеал людини-громадянина.
Українська система виховання має свій, історично обумовлений ідеал людини-українця. У багатьох історико-культурних пам'ятках, фольклорі, художніх творах класиків, у практичній діяльності наш народ виплекав і опоетизував ідеал людини-землероба, хлібороба, селянина-трударя, господаря-власника землі, яка належала дідам і прадідам. Коли чужоземні загарбники разом-із соціальними поневолювачами позбавляли українського селянина-хлібороба свободи, права працювати на власній землі, пригнічували його, народ оспівував ідеал людини-козака, гайдамаки, бунтаря, повстанця, стрільця.
Ідеал типового козака-українця витязя нескореного духу, захисника пригноблених і скривджених іде вглиб віків. Він оспіваний у піснях, легендах, бувальщинах, класичній і сучасній літературі. Він і сьогодні живе в вустах і ділах народних. Витязь української літератури, поет В. Симоненко в роки глибокого застою писав: "Народ мій є! В його волячих жилах козацька кров пульсує і гуде!".
Найчільніше місце в .національній, системі, виховання належить уза-гальненому ідеалу українця —людини лагідної і щирої, правдолюбної і доброзичливої, дотепної і жартівливої, талановитої і працьовитої витривалої і терплячої, стійкої і войовничої у справі захисту рідної землі, держави від чужоземних загарбників.
У роки відродження в народній свідомості вирізьблюється ідеал людини-громадянина суверенної України, який традиційно втілює в собі м'якість і ніжність вдачі, пісенність і музичність, доброту і милосердя, стійкість і незламність духу, вірність заповітам батьків і дідів та ін. Ці якості сучасного українця, його волелюбної душі і сонячної духовності є ніби ідеальним відображенням його буття, матеріальної основи життя, найбільших наших багатств—родючих чорноземів і розкішної природи України, її героїчної історії.
Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння учнями змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності і реалізується такими основними шляхами, засобами: Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і розвиненіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. На думку багатьох учених, українська мова - попередниця санскриту— давньоіндійської мови. За ступенем поширення на планеті українська мова перебуває у другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає .друге місце серед слов'янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично й інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу історичну роль. Багатющі засоби рідної мови адекватні природним, національним особливостям українських дітей, створюють найсприятливіші умови для їх нормального розвитку. Засвоюючи рідну мову з найбільш раннього віку, діти поступової стають носіями національного змісту, духу засобами рідної мови в них найефективніше формуються національна психологія, характер, світогляд, свідомість і самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська система виховання реалізує здавна прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання і розвиток підростаючих поколінь забезпечується лише рідною мовою.
Родовід. Засобами рідної мови діти найглибше усвідомлюють ідейно-моральні цінності родоводу, його основоположну роль у житті людини, нації, її культури і духовності. Народження, родина, родичі, рід, родовід, родинознавство, народ — ці однокореневі поняття супроводжують людину протягом усього життя, розкривають її ідейну, моральну, духовну сутність, природну, логічну послідовність основних етапів формування людини. Від роду до народу, нації—такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної самосвідомості і повноцінності, громадянської зрілості.
В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто в процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Серцем, душею і розумом дитина глибоко відчуває потреби всієї рідні, інших людей, починає турбуватися про інтереси всього іроду, народу, нації.
Народ здавна застосовує у вихованні і поетизує, прославляє значення роду, родоводу в таких крилатих виразах: "Ой роде наш красний, роде наш прекрасний", "Козацькому роду не буде переводу", "Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду", "Тяжко жить без роду-племені" та ін.
Історична пам'ять, мислення, духовність особистості починаються в пам'яті роду. Сім'я, школа, громадськість виробляють потребу в кожної дитини знати свій родовід і по батьковій, і по материній лінії, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево Така навчальне-виховна діяльність формує культ Матері і Батька, Бабусі і Дідуся, культ Роду і Народу, виховує в дітей гідність, честь, гордість за своїх предків, прагнення і готовність зберігати і примножувати здобутки свого родоводу. Найвірніший шлях досягнення цієї мети — практичне включення дітей у продовження родинних звичаїв, реалізацію сімейних планів, мрій, надій, традицій і устремлінь свого народу.
Рідна історія. З Історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, .відомостях, наукових знаннях Історії Батьківщини — України, її історія розкриває найцінніше духовне багатство — знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Вивчаючи Історію України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої республіки. Всебічне знання рідної історії — невичерпне дже-рело історичної пам'яті і мислення учнів.
Великий виховний потенціал містить у собі історія української козаччини, гетьманщини. Глибокі знання кожного юнака чи дівчини про славну плеяду гетьманів, кошових отаманів Запорізької Січі, які були незламними провідниками свободи і незалежності України, вершинні піднесення визвольного духу народу, а також факти зневіри в споконвічні національно-патріотичні ідеали, а то й прямої зради торкаються потаємних струн серця, викликають найглибші почуття любові до свого народу, його славного і. багато в чому страдницького шляху в історії. Психолого-педагогічне дослідження таких, на перший погляд незвичайних явищ життя наших предків —