Формування умінь і навичків
Уміння і навички - обов'язковий компонент будь-якої діяльності. Уміння - 
це успішне виконання якої-небудь діяльності. Воно виникає на основі 
оволодіння необхідними знаннями і правильними способами дії. Навичок 
виникає як свідомо автоматизована дія. Автоматизація досягається шляхом 
вправ. Спочатку дія коректується - ліквідуються зайві рухи, 
виправляються помилки, вдосконалюються прийоми контролю і т.д. 
Відсутність необхідних навиків в навчальній роботі приковує свідомість 
до процесу виконання окремих дій і операцій і ускладнює роботу мислення, 
робить неможливим творчий пошук. Нині ставиться завдання формування в 
учнів інтелектуальних вмінь і навиків. Для цього необхідно і самому 
вчителю знати прийоми розумової діяльності, різні способи оперування 
знаннями. Оволодіння прийомами повинно йти через ознайомлення учнів з 
ними, а потім через вправи. Ознайомлення з прийомами розумової роботи - 
це не тільки повідомлення послідовності операцій, але і пояснення їх 
логічного зв'язку, щоб перехід від однієї операції до іншої мав для учня 
певний зміст. Учень не тільки повинен знати структуру дії, але і 
повністю її освідомлювати. Прийоми бувають різні за характером і 
призначенням. Одні використовуються лише для певного типу задач, інші 
мають широке застосування, вихідні із них гарантують правильне 
розв'язання задачі, а інші дають лише орієнтири для самостійної роботи і 
пошуку. Будь-який прийом або спосіб дії можна довести до свідомості учня 
у вигляді певного розпорядження. Сюди можна віднести план, узагальнюючий 
напрям роботи, порядок необхідних дій (прочитати роман, визначити сюжет 
і композицію, відокремити і охарактеризувати дійових осіб), вказівка, що 
дає напрям мислительної діяльності учня (повідомлення загального 
принципу або правила розв'язання задач певного класу), рекомендації, що 
допомагають учням долати інтелектуальні утруднення (згадати аналогічну 
задачу, сформулювати її по-іншому), інструкції, виділяючі неохідну 
послідовність розумових операцій (при аналізі складних розумових 
операцій, при розв'язанні тематичних задач, при вивчені нового пакету), 
алгоритми, які визначають таку однозначну і точну систему операцій, яка 
гарантує правильність і однаковість розв'язання задачі всіма учнями 
групи. В психології навчання розрізняють три основні типи орієнтації: 1) 
учням дається зразок, але як його досягти, не повідомляють. Учні діють 
методом проб і помилок, поки не знайдуть задовільняючий їх спосіб; 2) 
учням пред'являють не тільки зразок, але і повідомляють алгоритм, тобто 
повну програму дій, придатливу для даного конкренного випадку; 3) учням 
дають зразок, який повідомляює орієнтири для виявлення потрібного 
способу дій, учні самостійно або під керівництвом вчителя виділяють 
необхідні операції і знаходять їх послідовність. Другий тип 
орієнтування, на відміну від першого, набагато скорочує число помилок і 
прискорює вироблення навиків і умінь. Але далеко не всі задачі мають 
розв'язок з допомогою алгоритмів і не завжди можна дати повну орієнтовну 
основу. В процесі навчання вчителю необхідно враховувати взаємодію 
навиків. Раніше вироблені навики можуть позитивно впливати на формування 
нових, тут здійснюється перенос раніше засвоєних навиків на нові задачі. 
Наприклад, навики розв'язування задач з математики часто переносяться на 
розв'язування задач з фізики і навпаки. Перенос прискорюється, якщо 
учням роз'яснюють схожість в задачах і способах їх виконання. Вплив 
раніше утворених навиків може бути і негативним, гальмуючим вироблення 
нових. Це явище називають інтерференцією. Так, засвоєний навик 
розв'язування задач одного типу може гальмувати розв'язування задач 
іншого типу. З метою попередження інтерференції необхідно допомогти 
учням добре осмислити, чим відрізняється нова задача від відомих, або 
просто звернути увагу учнів на те, що нову задачу неможливо розв'язати 
відомим способом. Інтерференція має місце при переучуванні, коли старий, 
неправильно вироблений навик довгий час заважає виробленню нового, 
правильного. Вчителю слід мати на увазі, що учневі не просто позбутись 
від гальмуючого впливу старого навику і потрібно запастись терпінням, 
відповідно настроївши і учня. 
Мотивація учіння
.Мотив (від лат. - штовхаю, рухаю) - спонукальна причина дій і вчинків 
людини (те, що штовхає до дії). Мотив є важливим компонентом у структурі 
людської діяльності, без нього неможливо розкрити її психічну природу. 
Основою мотивів є її різноманітні потреби. Внаслідок усвідомлення і 
переживання потреб у людини виникають певні спонуки до дії, завдяки яким 
ці потреби задовольняються. За формою відбиття змісту цих потреб як 
мотивів можуть виступати почуття, уявлення, думки, поняття, ідеї, 
моральні ідеали, прагнення, інтереси, мотиваційні установки, переживання 
тощо. Свідома дія людини завжди спрямована на певну мету, яка також 
усвідомлюється людиною. Мотиви і цілі діяльності щільно пов'язані між 
собою. Особливістю взаємозумовленості мотивів і цілей діяльності є те, 
що мотив виступає як причина постановки тих чи інших цілей. Цілі і 
мотиви не тотожні, хоч інколи збігаються. Одна й та сама діяльність може 
спричинятися різними мотивами водночас; зовні однакові дії можуть 
реалізуватися завдяки різним мотивам. Мотив - динамічне явище, що 
змінюється, підпадає під впливи тих зрушень, які відбуваються у 
внутрішній структурі особистості, а