Творчі розповіді

Яким умінням треба навчати школярів, щоб вони мог-ли викладати свої думки і почуття, орієнтуючись на сприй-мання читача (слухача)? Це загальне питання методики «чому вчити?» розв'язується на основі даних психології про етапи мовленнєвої діяльності та аналізу тих трудно-щів, які долають учні, оволодіваючи монологом.

Виділяється чотири групи узагальнених умінь зв'язно-го мовлення (їх можна назвати комунікативними): 1) ін-формативно-змістові, 2) структурно-композиційні, 3) граматико-стилістичні, 4) редагування. Співвідносяться ці способи мовленнєвої діяльності з основними етапами тво-рення тексту (орієнтування, планування, реалізація, контроль).

Група Інформативно-змістових умінь забезпечує ово-лодіння змістом повідомлення. Вона включає уміння орієн-туватися в умовах спілкування, усвідомлювати тему і основну думку висловлювання та добирати для нього необхідний матеріал.

Будь-яке висловлювання розпочинається із орієнту-вання у ситуації спілкування. Аналізуються умови, мотиви мовлення: з'ясовується, для чого створюється дане вислов-лювання (з метою спілкування, повідомлення чи впливу на співбесідника), для кого воно призначене (добре знайо-мій людині чи багатьом невідомим). Якщо ж аналіз умов здійснено правильно, будувати саме висловлювання уже неважко, оскільки програма його визначається переважно завданнями і обставинами.

В умовах шкільного навчання «ситуація уроку знімає природну комунікативність мовлення» (М. І. Жинкін). Саме тому виникає потреба ввести учнів у мовленнєву ситуацію і навчити орієнтуватися у ній. Слід створити такі умови, які б викликали внутрішнє спонукання ви-словити свої думки і почуття, бажання розповісти про свої враження, побачене і пережите.

Мотив мовлення («заради чого я говорю» — Л. С. Виготський) виникає у дітей у зв'язку із яскравими вражен-нями, коли вони зримо уявляють обстановку, ті місця, тих людей, про яких вони розповідають, чітко усвідомлюють функції мовлення. Важливо також сформувати у них наочне уявлення про адресата мовлення, передбачити такі прийоми, які б спонукали малого автора задуматись над тим, як читач (слухач) буде сприймати його висловлю-вання. Така установка розвиває усвідомлену потребу вра-ховувати в процесі побудови тексту сприймання співбесід-ника, виховує стійкий інтерес до роботи над творами як видом навчальної діяльності.

Розпочинаючи роботу над побудовою тексту, будь-який мовець повинен чітко уявляти, про що він хоче розповісти, для чого, як, яким способом буде викладати свої думки. Тема висловлювання — це питання, яке вирішує ав-тор, це те, про що розповідається у творі. Основна думка — це відповідь на поставлене темою питання (заради чого говориться). Розв'язуючи дане питання, автор добором фактів, мовних засобів, послідовністю, способом і стилем викладу матеріалу виражає основну думку твору. Без чітко вираженої мети, основної думки мовлення стає беззмістов-ним, перестає слугувати меті спілкування.

Тому так важливо з перших кроків роботи над розвит-ком монологічного мовлення навчати школярів вдумувати-ся у формулювання теми, осмислювати її зміст, межі. Саме з обмірковування теми розпочинається спілкування автора з співбесідником. Формулювання теми допомагає уявити автору, як його мовлення буде сприйняте тими, кому воно адресоване. Таке уявлення спрямовує хід думки, добір кра-щих мовних варіантів для її вираження залежно від типу і стилю мовлення.

Завдання усвідомити тему та її межі, підпорядкову-вати свій виклад основній думці вимагає оволодіння умін-нями добирати матеріал для висловлювання, фіксувати його, користуватися ним у творчій праці.

Дітям у молодшому шкільному віці важко вичленити у предметах, які вони спостерігають, суттєві ознаки, вста-новлювати залежність між ними. У них ще недостатньо сформовані уміння порівнювати схожі явища, робити висновки, узагальнення. Тому під час підготовки до твору їм важко відібрати з того, що вони бачать, найістотніше, те, що стосується теми, відкинути другорядне, що не від-повідає задуму. У зв'язку з цим необхідно передбачити сис-тему засобів і прийомів, які б вчили школярів спостеріга-ти — бачити, чути, відчувати, помічати в предметах і яви-щах їх яскраві, характерні ознаки й аналізувати бачене. Потрібно прищепити їм навички самостійної роботи над книгою, картиною, навчити способам фіксації своїх спо-стережень, вражень, роздумів.

Збір матеріалу для висловлювання безпосередньо зв'язаний із його систематизацією. Це складне уміння, яке включає ряд мислительних операцій. Потрібно навчити дітей: 1) аналізувати зібраний матеріал, відбирати у ньому те, що необхідне для розкриття задуму, 2) групувати зіб-ране, пов'язуючи між собою факти, думки в окремі частини (мікротеми) висловлювання, 3) визначати, у якій послі-довності доцільно розташувати ці логічно завершені части-ни, 4) продумувати смислові зв'язки між частинами тексту і сусідніми реченнями та знаходити словесне вираження цих зв'язків, 5) виділяти особливо значимі для висловленої думки слова (за допомогою граматичних та інтонаційних засобів). Ці способи мовленнєвої діяльності називаються структурно-композиційними.

Зібраний і систематизований матеріал може бути ви-кладений по-різному. Мовець обирає певний спосіб ви-кладу думки — розповідь, опис чи міркування. Це зале-жить від того, які завдання стоять перед ним: потрібно розповісти про якісь події, описати даний предмет або яви-ще чи довести певні твердження. Кожен із способів викла-ду має особливості побудови, потребує відповідного мов-ного оформлення, може мати певне стилістичне вирішення.

Автор описує будь-який предмет, явище, виходячи Із об-ставин спілкування, живописно малює, зображує його або передає його істотні ознаки у логічній послідовності. У пер-шому випадку він використовує художній, а у другому — науковий опис.

Кожен із нас у своєму житті користується різними функціональними стилями. Внаслідок цього у нашій сві-домості формуються принципи відбору мовних засобів з огляду на завдання і умови спілкування.

Найпростіші стилістичні розмежування доступні уч-ням початкових класів. Так, уже учень 1 класу усвідом-лює, що на уроці слід говорити по-іншому, ніж вдома. Він здатний відрізнити художню книгу від підручника. Читаючи, аналізуючи, переказуючи підручники, художні книги, дитячі газети, журнали, звикає у своєму