КУРСОВА РОБОТА

з дошкільної олігофренопедагогіки

на тему:

“Виховання культури поведінки у дітей дошкільного віку”

ПЛАН

І. Вступ

ІІ. Основна частина.

Особливості культури поведінки дошкільника.

Виховання культурної поведінки у дітей.

а) перша молодша група;

б) друга молодша група;

в) середня група;

г) старша група;

д) підготовча група.

Виховання культури поведінки у сім’ї.

ІІІ. Заключна частина.

Висновки

Література

Дошкільне дитинство – короткий, але важливий період ствердження особистості. В ці роки дитина отримує початкові знання про навколишній світ, у неї починає формуватися певне відношення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, складається характер.

У вітчизняній системі народної освіти особлива увага приділяється моральному вихованню, підростаючого покоління.

Одним із напрямків у моральному розвитку дитини є виховання культури поведінки.

Уже у молодших дошкільників у різноманітних іграх і спостереженнях, в процесі праці з самообслуговування і виховання нескладних доручень необхідно формувати навички ввічливого відношення з близькими для дитини дорослими і однолітками, бережливого відношення до іграшок і речей, якими всі користуються.

Виховний вплив педагогів і батьків на дітей повинен бути єдиним, постійним і послідовним.

У “Програмі вихованні навчання в дитячому садку” сформульовані завдання і зміст морального виховання в цілому і його складової частини – виховання культури поведінки з урахуванням вікових особливостей.

Ефективним засобом виховання є правильно організований режим, заняття, ігри і різноманітна самостійна художня діяльність.

Завдання виховання культури поведінки у програмі розглядаються як складова частина морального виховання і сформульовані вони у вигляді цілком конкретних вимог: прищеплення дітям необхідних гігієнічних навичок, культури вчинків в різних ситуаціях і позитивних взаємовідносин у різних видах діяльності; виховання певних елементів моральної свідомості і моральних почуттів, які повинні сформуватись у дітей при їх постійному ознайомленні з навколишнім світом, формування початкових елементів трудового виховання. Всі ці завдання зорієнтовані на вік дітей і розміщені в різних розділах програми.

Такий принцип викладання програмних вимог дозволяє вихователю заповнити моральним змістом різноманітну діяльність дітей, організувати їх щоденне спілкування. Цілеспрямовано формуючи у них такі моральні якості як гуманізм, колективізм, патріотизм у їх первісній основі.

Поняття “культура поведінки дошкільника” можна визначити як спільність корисних для суспільства стійких форм щоденної поведінки у побуті, у спілкуванні, у різних видах діяльності.

Культура поведінки не зводиться до формального виконання етикету. Вона тісно пов’язана з моральними почуттями і уявленнями і, в свою чергу, підкріплює їх.

У змісті культури поведінки дошкільнят можна умовно виділити слідуючи компоненти: культура діяльності, культура спілкування, культурно-гігієнічні навички і звички.

Культура діяльності проявляється в поведінці дитини на заняттях, в іграх, під час виконання трудових доручень.

Формувати у дитини культуру діяльності – це значить виховувати у неї звичку утримувати в порядку місце, де вона працює, навчається, грається; звичку доводити до кінця розпочату справу, бережно відноситись до іграшок, речей, книг.

Діти в середньому, а особливо в старшому дошкільному віці повинні навчитися готувати все необхідне для занять, праці, підібрати іграшки відповідно до ігрового змісту.

Важливий показник культури діяльності – це природна тяга до цікавих, змістовних занять, уміння цінувати час. В старшому дошкільному віці дитина учиться регулювати свою діяльність і відпочинок, швидко і організовано виконувати гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це буде доброю основою для формування у неї навичок ефективної організації праці.

Для визначення досягнутого у вихованні культури трудової діяльності можна використати такі показники, як уміння і бажання дитини працювати, інтерес до виконуваної роботи, розуміння її цілей і суспільного змісту; активність, самостійність; виявлення вольових зусиль в досягненні потрібного результату; взаємодопомога в колективній праці.

Культура спілкування передбачає виконання дитиною норм і правил спілкування з дорослими і однолітками, які сформовані на повазі і доброзичливості, з використанням відповідного словникового запасу і форм звертання. А також ввічлива поведінка у громадських місцях, побуті.

Культура спілкування передбачає уміння не тільки діяти потрібним чином, але й утримуватись від непотрібних в даній ситуації дій, слів, жестикулювання. Дитину треба вчити помічати стан інших людей. Уже з перших років життя дитина провинна розуміти, коли можна побігати, а коли треба загальмувати свої бажання, тому що в певний час, в певній ситуації така поведінка стає неможливою, тобто діяти, керуючись почуттям поваги до оточуючих. Саме увага до оточуючих у поєднанні з простою, природністю в умінні розмовляти і проявляти свої почуття характеризують таку важливу якість дитини, як спілкування.

Культура спілкування (обов’язково) не можлива без культури мови. Культура мови передбачає наявність у дошкільника достатньої кількості запасу слів, уміння говорити лаконічно, зберігаючи спокійний тон.

Уже в молодшому, а особливо в середньому дошкільному віці, коли дитина засвоює граматичну будову мови, учиться правильно будувати прості речення, його привчають називати дорослих по імені та по батькові, на “Ви”, коригують вимову, участь дітей говорити в нормальному темпі, без скоромовок чи розтягування слів. Не менш важливо в цей же час навчити дитину уважно слухати співрозмовника, спокійно стояти під час розмови, дивитись в лице розмовляю чому.

Під час навчально-виховних міроприємств, які організовані педагогом, питання і відповіді дітей в значній мірі регламентовані завданнями, змістом матеріалу і формами органіці дітей. Зрозуміло, що культура спілкування їх в таких процесах формується швидше і легше. Але не менш важливо виховувати культуру спілкування у повсякденному житті, у різних видах їх самостійної діяльності. З другого боку, оволодіння культурою мови допомагає активному спілкуванню дітей у спільних іграх, в багатьох випадках попереджує між ними конфлікти.

Культурно-гігієнічні навички – важлива складова частина культури поведінки. Необхідність в охайності, утримання в чистоті обличчя, рук, тіла, зачіски, одягу, взуття продиктована