в житті треба постійно стикатись з подібними ситуаціями, особливо на роботі. Тому перевірки, оцінки, відмітки, екзамени готують також до життя і праці.

ІІ. Оцінки, оціночні судження (відмітки) є тільки одним із багатьох інших педагогічних засобів.

Говорячи про оцінки, не слід ніколи упускати із виду їх зв’язок з уроками в цілому. Якщо є бажання підвищити ефективність уроків, то це також питання якості перевірки і оцінки знань, але не тільки він один і не в першу чергу. В полі зору повинні постійно залишатись слідуючи три моменти:

оцінки і відмітки можуть суттєво сприяти справі підвищення успішності, але не здійснюють „чудес”. Якщо є недоліки при визначенні мети і змісту уроку, його дидактично-методичної організації, то навіть найбільш досконала методика оцінки знань не допоможе підвищити успішність учнів;

оцінки і відмітки – важливий засіб виховання. Але якщо взаємовідносини між вчителем і учнями не на належному рівні, якщо вчитель не користується авторитетом в учнів, учні сумніваються в його справедливості і в класнім колективі домінують „угрупування”, то оцінки і відмітки втрачають своє виховне значення;

оцінки і відмітки – важливий метод стимулювання активності учнів, але не єдиний і далеко не в кожному випадку найбільш підходящий. Якщо особиста і суспільна значимість мети навчання неясна, якщо там, де мова йде про цікаві проблеми, розвитку зацікавленості в пізнанні, художньому переживанні, моральній оцінці, говориться про виставлення оцінки, то це може привести до зниження активності, результату, який протилежний педагогічному задумові.

ІІІ. Оцінки і відмітки використовуються правильно в тому випадку, якщо вони не тормозять, а сприяють розвитку всіх учнів.

Основний принцип будь-яких педагогічних дій – сприяння розвиткові учнів. Це також відноситься до оцінок і відміток і являє собою критерії контролю правильності тієї чи іншої оцінки. Оцінка повинна бути об’єктивною. Але прямувати до об’єктивності „будь-якою ціною” зводить оцінку знань до сухого порівняння того, що вимагається, до того, що досягнуто, тобто перетворює педагогічну справу в процес, в ході якого не враховується вплив на учня.

Хто виросте і з школярів, яких переслідує постійна невдача?

Фактом є і те, що нема єдиного мірила встановлення знань учнів. Просте відтворення знань і використання навичків можна прослідити з більшою об’єктивністю, ніж ступінь вираження творчих здібностей. тому оцінка знань буде тільки в тому випадку педагогічно правильною, якщо вона стимулює, а не тормошить дальший розвиток учнів. Тому принцип об’єктивності повинен бути пов’язаний із сприянням розвитку особистості кожного учня. Об’єктивність оцінки знань повинна бути не абсолютною, вона повинна бути пов’язана з врахуванням об’єктивних і суб’єктивних умов навчання учнів і підчинятись принципові необхідності сприяти розвиткові школярів.

Об’єктивне, строге, ділове порівняння досягненого рівня знань учнями з вимогами програми – це необхідна складова частина роботи вчитися. Але оцінка успішності в наш час потребує враховувати реальний рівень розвитку учнів, передбачити ймовірні наслідки оцінки. Від учителя це вимагає перш за все правильної конкретизації для конкретного учня (класу) мети і вимог навчальної програми. Якщо мета занадто відділена, в вимоги занадто високі, то це тормозить розвиток учня, бо учень починає байдужіти. Занижені вимоги теж тормозять розвиток, бо вони недостатньо активізують учнів. Вести заняття і оцінювати знання так, щоб розвиток всіх учнів не сповільнювався, а стимулювався, - це значить для вчителя перш за все турбуватись про те, щоб успішність все більш відповідала меті навчальної програми, постійно і об’єктивно порівнювалась з її вимогами, а при оцінці знань дії вчителя носили педагогічний, а не просто „механічний” характер. Тобто учні незмінно повинні підводитись до того, що вони ще не все знають і вміють, але кожний із них може, проявивши силу волі, впертість і сумлінність, поступово впоратись з вимогами до них, що зростають.

ІV. Рішення, про виставлення тієї чи іншої оцінки має завжди конкретний характер.

Кожний окремий випадок виставлення оцінки визначається великою кількістю обставин. Тому під час оцінювання неможливе одне, загальне для всіх, рішення, яке б враховувало всі деталі. В кінечному рахунку оцінку виставляє вчитель. Він і несе відповідальність за неї перед учнем і суспільством.

Творчий момент в педагогічній діяльності вчителя якраз і полягає в тому, що виставляючи в конкретних, але таких, що постійно змінюються, умовах оцінки, він повинен сприяти максимальному розвиткові своїх учнів. Рішення про виставлення тієї чи іншої оцінки конкретному учневі завжди є конкретним і вчитель повинен вміти передбачити наслідки свого оцінювання. Треба пам’ятати, що коли мова заходить про перевірку і оцінку знань, спочатку вирішили, що ти хочеш перевірити і оцінити і що цим досягнути.

Висновки

Перевірка знань, умінь і навичок учнів та їх оцінювання виконують такі функції:

а) освітню (навчальну), суть якої втому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша або спостерігаючи за виконанням вправ, учні звіряють з ними свої знання, ставлять запитання, доповнюють, відмічають недоліки, що сприяє повторенню та систематизації знань всіх учнів. Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;

б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно