На другій стадії вимоги педагога підтримує частина ви-хованців, актив ставить вимоги до товаришів і до самих се-бе. Ця стадія починається створенням органів самовряду-вання. В колективі триває процес вивчення один одного, пошуки товаришів і друзів. Оскільки ядро активу ще не має досвіду роботи, педагоги висувають до учнів категорич-ні вимоги, спираючись на ядро активу. Невиконання учнем вимог шкільного режиму відтепер слід розглядати як сві-дому протидію і вживати певних заходів впливу.

Особливу увагу приділяють засвоєнню органами само-врядування своїх прав і обов'язків, методів роботи. Розши-рюється актив. Іноді на цій стадії може утворитися і не-офіційна група, яка протиставляє себе активу. Проте на-явність органів самоврядування допомагає вчителеві справлятися з нею.

На третій стадії вимоги висуває колектив. Цього до-сягають, згуртувавши вихованців у єдиній діяльності. Педагог працює з активом, допомагає йому завоювати ав-торитет серед учнів, контролює його діяльність, прагну-чи залучити до нього найбільше учнів з метою посилен-ня його виховних можливостей. Вимоги педагогів і акти-ву учнів стають лінією поведінки всього учнівського ко-лективу.

На четвертій стадії кожен учень сприймає колектив-ні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. Створю-ють умови для нових, складніших вимог, які висувають ся в процесі розвитку колективу, розширюються права обов'язки активу, ускладнюються види діяльності колективу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу Педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно по-ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зу-мовлює перехід від простого задоволення до глибокого по-чуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу зага-лом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й фор-мування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує йо-го, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції що-денного вжитку» — дотримання певних правил поведін-ки у повсякденному житті {наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один од-ному» та ін.). Шкільні традиції виховують в учнів почут-тя обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунто-ваний і використовуваний А. Макаренком принцип пара-лельної дії — вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю ме-тодику можна використовувати вже на другій стадії роз-витку колективу. Такій же меті підпорядкована організа-ція колективної діяльності. Різноманітна спільна діяль-ність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згурто-вує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгод-жених дій Його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робо-ти, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу на-лежить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі спра-ви, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самовря-дування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет се-ред школярів, частіше звертатися по допомогу до членів Учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких Умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпохо-дів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів від. починку, участь у художній самодіяльності й інших захо-дах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно по-значається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог на-самперед дбає про згуртованість загальношкільного колек-тиву, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний успіх.

Про рівень розвитку учнівського колективу свідчать: мобільність при виконанні колективних справ і доручень, прагнення до вирішення складніших завдань, активна участь кожного в їх розв'язанні; товариські взаємини, уважність один до одного, готовність допомогти слабшо-му, поважання гідності однокласників, здатність до поро-зуміння без сварок і образ; бажання дітей бути разом, за-доволення від спілкування, життєрадісність, бадьорість, зібраність, відсутність нашіптування, почуття гумору, вміння належним чином вирішувати конфліктні ситуації, готовність долати труднощі, виконувати відповідальні до-ручення: відповідальність за колективну справу; самостій-не висунення суспільно значущих цілей і досягнення їх на основі самоврядування.

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, час-то утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічне занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле-нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер, їх учасники, як пра-вило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв-но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб