Можна запропонувати ще один, не менш раціональний, метод виготовлення таблиць. На готову таблицю кладуть аркуш паперу такого самого формату, скріплюють їх на всіх чотирьох кутах скрепками і, приклавши аркуші просто до віконного скла, роблять розмітку простим олівцем. Потім знімають чистий ар-куш і наносять сітку кольоровим фломастером, після чого ма-люють відповідні букви.

Особливу увагу при виготовленні таких таблиць слід приді-ляти правильному відображенню форми букви. Форма букви має повністю відповідати встановленим зразкам каліграфічного шрифту, що подані в «Букварі» та «Зошитах для письма та розвитку мовлення». Неправильно виготовлена таблиця втрачає навчальне значення на уроці, а іноді і шкодить у навчанні. Ду-же важливо в педагогічному процесі правильно розуміти прин-цип наочності. Не слід гадати, що наочність достатня сама по собі, що спостереження вже дає все необхідне учням. Наочність дає конкретні образи для сприймання, допомагає збуджувати і підтримувати увагу, полегшує розуміння і сприяє кращому запам'ятовуванню та закріпленню знань.

Наочність відповідає природі дитячого мислення. К- Д.Ушинський писав: «Дитяча природа виразно вимагає наочності»; «... дитина... мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі...».

Отже, щоб домогтися глибокого і свідомого засвоєння учня-ми понять, правил, законів, які становлять основну частину кожного навчального предмета, слід узагальнення будувати на досить багатій і чіткій основі конкретних даних. Водночас не-обхідно, щоб. конкретні предмети і явища добиралися і розгля-дались з правильних теоретичних позицій. Те, що учні сприймають органами чуття, повинно бути всебічно зрозумілим.

Наочність у навчанні застосовується не тільки тому, що за

її допомогою легше пояснити і закріпити знання в пам'яті дітей. Вона потрібна ще й тому, що знання, засновані на спостереженні, є найглибшими, отже; наочність сприяє розвитку мислення.

Як же використовувати наочність на заняттях з каліграфії в початкових класах?

Найчастіше доводиться застосовувати наочність (таблиці) в добукварний, букварний та післябукварний періоди і менше в другому класі. Це зумовлено як віковими особливостями ді-тей, так і характером викладу матеріалу.

Розгляньмо, наприклад, використання наочності на уроці за темою .«Письмо великої літери П та слів з нею» (букварний період):

1) після оголошення учням теми уроку вчитель вивішує на класній дошці таблицю з друкованою буквою П (можна взяти з набірного полотна), запитує учнів, як ця буква читається (діти вже знають, бо вивчили на попередньому уроці читання;

2). одержавши відповідь, закріпивши в учнів знання, набуті раніше, вчитель вивішує демонстраційну таблицю, на якій на-писано малу та велику букви П;

3) учитель дає учням змогу прочитати цю букву. Потім го1?; говорить:

- Сьогодні ми навчимося правильно і красиво писати вели» 1 ку (чи малу) букву П.

- Які звуки вона може позначати і коли?

З допомогою вчителя діти розглядають рукописну й друко-вану букви п, порівнюють їх, вказують на різницю та подібність елементів цих букв (див. табл. 6);

4) учитель звертає увагу дітей на елементи букви П і запи-тує, з скількох частин (елементів) вона складається. Один з учнів виходить до дошки і показує елементи букви на таблиці. Потім учитель пояснює, як пишеться буква;

5) після усного засвоєння учнями форми елементів та їх назв учитель знову пояснює написання букви повністю і пере-ходить до письма крейдою на класній дошці. Демонстраційна картка залишається на дошці до закінчення уроку.

Так використовуються наочні посібники під час проведення уроків письма у першому класі (букварний період), але у дру-гому півріччі наочність використовується дещо в іншій формі. Тут повністю відпадає потреба в ілюструванні друкованої букви паралельно з рукописною, бо учні повинні вже добре їх пам'я-тати. Після оголошення теми уроку увага дітей звертається на рукописну букву, на її загальну форму, а далі пояснюється ме-тодика написання цілої букви за таблицею. Після цього діти виконують завдання у зошиті.

У другому класі необхідно також використовувати такі таб-лиці на занятті з каліграфії, але меншою мірою, оскільки учні досить чітко уявляють форму букви.

Крім вищезгаданих наочних посібників слід використовувати як саморобні, так і друковані таблиці з алфавітом рукописних малих та великих букв (див. табл. 7).

Такі таблиці можна застосовувати не лише на занятті з ка-ліграфії (на хвилинах, відведених програмою на уроках рідної мови), а й протягом всіх уроків фонетики, граматики, право-пису і розвитку мовлення.

Постійними наочними посібниками для учнів початкових класів мають бути навчальні таблиці «Пиши красиво і правиль-но», а також «Правильно сиди на письмі», які необхідні для кожного уроку (див. мал. 13, 14).

Наочність потрібна не тільки з психологічних міркувань, а й з логічних, теоретико-пізнавальних, адже І. П. Павлов вва-жав, що слова, мова як вторинні сигнали дійсності втрачають будь-яке значення, як тільки вони втрачають зв'язок через пер-шу сигнальну систему з об'єктивною дійсністю.

Отже, ми повинні будувати абстракції школяра на конкрет-ній базі, а потім організовувати закріплення засвоєних дитиною понять — правил, законів, теорем — шляхом застосування їх в подальшій практиці: на завданнях, вправах, самостійних робо-тах, в практичному житті.

РОБОТА ВЧИТЕЛЯ Й УЧНЯ

БІЛЯ КЛАСНОЇ ДОШКИ. ТЕХНІКА ПИСЬМА

Дидактичний принцип наочності найширше