„Формування національної свідомості школярів через систему виховної роботи педагога-організатора”
Два людських винаходи можна вважати найтяжчими: мистецтво керування і мистецтво виховання.
(І.Кант)
Виховання – проблема вічна. Відколи існує людство, відтоді й дбає про потомство й продовження роду. Від батьків передається генетичний код, рідна мова, матеріальна й духовна культура, що забезпечує прогрес суспільства, наступність і спадкоємність поколінь.
Динамізм повсякденного життя вносить корективи в підготовку до нього. На кожному історичному етапі вихователям доводиться розв’язувати також проблеми, що мають пряме відношення до сьогодення.
Отже, постала проблема усунення гострих суперечностей між досягненням багатовікового морально-педагогічного досвіду нашого народу і незадовільним застосуванням його у вихованні дітей. фактично прогресивні традиції й національні звичаї духовно-морального, демократичного, гуманного, господарсько-трудового, культурно-естетичного характеру були приречені на забуття.
Аби долати негативні явища, необхідно внести кардинальні зміни, у вихованні підростаючих поколінь. Що робити? Як діяти? Яким насправді має бути вихованець? Ці питання постають нині перед педагогом – організатором. І всі вони потребують негайної відповіді втілення в життя. Провідною ідеєю нашого навчального закладу є творчий пошук пед.колективу, спрямований на впровадження національних традицій, відродження української культури, звичаїв народу, патріотизму і національної гордості. Тому проблемним питанням нашої школи є „Виховання гуманності формування особистості учня, національної свідомості і громадської гідності”.
Отже, у своїй роботі педагога-організатора, Тетяна Іванівна визначила основну мету: „Виховання національної свідомості через систему виховної роботи педагога-організатора”.
Для вирішення мети педагог-організатор поставила перед собою завдання виховати особистість, яка б:
віддано любила свій народ, свою Батьківщину;
з повагою ставилась до символів нашої держави;
знала і вивчала історію України, традиції, звичаї наших народів;
добре володіла основами наук;
удосконалювала свої особистість, закріплювала позитивні якості, творила добро заради добра і була безкорисливою;
з любовю і повагою ставилась до батьків;
оберігала природу, турбувалась про неї, збагачувала її.
Працюючи 6 років у школі, вона ознайомилась з педагогічною спадщиною Григорія Ващенка, Василя Олександровича Сухомлинського, Софії Русової, М.Т.Стельмаховича.
Для реалізації своєї мети Тетяна Іванівна розробила програму виховання національної свідомості, де врахувала вікові особливості школярів, матеріали рідного краю та можливості сільської школи.
Принципами програми виховання є рух учнівської молоді „Моя земля – земля моїх батьків
Цей рух сприяє формуванню національної школи, вихованню національної самосвідомості, духовному збагаченню особистості. Основна мета руху полягає у вихованні учнівської молоді та традиціях, звичаях, фольклорних джерелах свого народу, рідного краю, національної культури. А головним завданням руху є залучення кожного учнівського колективу до виконання його програми, тому кожен клас залучений до кожного з напрямків руху:
5 кл. – „Мій край – моя історія жива”.
6 кл. – „Рідна мова – пісня солов’їна”.
7 кл. – „Ой, роде наш красний”.
8 кл. – „Струни серця”.
9 кл. – „Кришталеві джерела”.
У цьому полягає новизна мого досвіду.
Для досягнення цього педагог-організатор використовує різні форми і прийоми роботи з учнівським колективом: анкетування. Бесіди за круглим столом, тести, диспути, зустрічі з талановитими і цікавими людьми краю; традиційні народні і шкільні свята; висновки робіт, ігри, конкурси, концерти та інше.
Перспективність досвіду полягає у дієвості даної людині виховної роботи. Яка спрямована на формування національної свідомості учнів.
Працюючи з дітьми, Тетяна Іванівна завжди пам’ятає, що кожен підліток повинен мене розуміти, що вона має бути демократичним лідером дітей – доброзичливим, люб’язним, але стійким, вимогливим, послідовним.
Опис власного досвіду
Досвід приходить не зразу, його набувають з роками. Особливо вагоме значення він має у діяльності педагога-організатора, адже від того, як вчитель може використати у власній роботі набуті методи і прийоми. Залежить ефективність виховного процесу.
У плануванні виховної роботи я включаю завдання, практична реалізація яких спрямована на формування особистісних рис громадянина України, що включають в себе національну свідомість, розвиток духовності, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, економічну культуру, які реалізуються та такими напрямками:
- формування національної свідомості і самосвідомості;
- виховання духовної культури особистості;
- виховання поваги до конституції, законодавства України, державної символіки;
- формування високої мовної культури;
- утвердження принципів загальнолюдської моралі;
- формування високої художньо-естетичної культури;
- утвердження принципів загальнолюдської моралі;
- формування творчої, працелюбної особистості;
- забезпечення високої художньо-естетичної культури особистості;
- формування екологічної культури людини;
- розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді.
Як педагог-організатор я працюю в школі 6 років. За час роботи в школі згуртувала учнівський колектив, намагаюся вміло організовувати дозвілля школярів, веду тісну співпрацю з педагогічним колективом, з батьками, з сільським клубом, бібліотекою, залучаю молодь села до участі в масових заходах.
Я починаю працювати з дітьми з перших днів перебування їх у школі. Тому стараюся підійти до кожного індивідуально, познайомитися не тільки з учнем, але й батьками.
Вступ до школи – це переломний період у житті дитини: формуються нові стосунки з дорослими та однолітками. У молодшому шкільному віці закладається фундамент моральної поведінки дитини, починає формуватися громадянська спрямованість особистості, активно відбувається засвоєння моральних норм і правил поведінки. Характер у молодших школярів лише починає складатися. Тому прийшовши в школу дитина повинна багато почерпнути нового, цікавого, досі їй невідомого. Тому для наймолодших школярів я проводжу заходи, які сприяють розвитку пізнання нового світу. Найперше я знайомлю дітей із казкою. Без казки – живої і яскравої, яка засвоюється свідомістю і почуттям людини, неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови, як певної сходинки людського мислення і мовлення.
Під впливом почуттів і думок, викликаних казкою, вчу дітей образно і творчо мислити. Я пропоную маленьким школярам не тільки слухати казки, а й самостійно складати їх, малювати до них ілюстрації. В комплексі проводяться