рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керувати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.
Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педаго-гічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).
Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.
У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі; для педагога - студенти).
У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.
При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:
культура спілкування викладача зі студентами;
саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутріш-нім самопочуттям;
оволодіння увагою аудиторії;
виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога);
володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).
Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.
Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяль-ності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції; пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.
На етапі управління спілкування необхідне вміння підтримувати ініціативу студентів, організовувати діалогічне спілкування.
Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціа-тором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.
Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникають на початку викладацької діяльності. Передусім, це деякий страх перед аудито-рією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного “ядра” спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.
Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі “Як завойовувати друзів і впливати на людей”, а також у книзі А.Іствуда “Я Вас слухаю”. Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.
Педагог повинен володіти арсеналом засобів, за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!
Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами пере-буває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - творчість педагога.
Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це така душевна і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.
Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.
У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:
зібраність, поглиненість вчителя головними завданнями заняття його пізнавальним виховним задумом; усвідомлення задуму цілей і завдань, які впливають на волю, розум і почуття, стаючи збуджувачем його творчості:
уявлення викладачем усіх студентів і кожного ніби “зсередини”;
здатність контролювати себе, здійснювати самоаналіз.
Лекція викладача схожа на дію, і лектор повинен користуватись всіма засобами, доки він не відчує, що в думки слухачів проникла та ідея, яку він хотів до них донести. Викладачеві необхідно вміти говорити логічно і послідовно, з правильними зупинками.
Велике значення під час спілкування викладача з аудиторією мають пантоміміка і міміка.
Пантоміміка - це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділити головне, малює образ. Рівна хода, зібраність говорити про впевненість педагога в собі, в своїх знаннях. Водночас сутулість, в'ялість свідчить про внутрішню слабкість людини, невпевненість у собі. естетика тіла не терпить поганих звичок: покачування взад-вперед, переступання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, тримати в руках різні предмети, тощо. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різних змахів.
Міміка - мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрої, стани, діями м'язів обличчя. Жести, міміка, підсилюючи емоційну значущість інформації, активно впливають на слухачів. Широкий діапазон почуттів демонструє посмішка на обличчі викладача. Найвиразніші на обличчі людини очі: “Порожні очі - дзеркало порожньої душі”.
Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.
В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення:
не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики;
не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег;
вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності;
по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;
не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на "чорний ящик";
удосконалення і самоудосконалення викладача не має меж.
Філіковська О.М., заступник директора
з виховної роботи
Виховуємо Франкових нащадків
(з досвіду організації виховної роботи)
Мистецтво виховання має особливість,
що майже всім воно здається справою
знайомою і зрозумілою, а декому, навіть
легкою, і тим зрозумілішою і легшою
здається воно, чим менше людина
з ним знайома.
К.Д.Ушинський
Суспільно-політичні процеси в Україні, розбудова незалежної держави вимагають творчого використання форм і методів роботи, що перевірені часом, і оновлення їх актуальним змістом відповідно до мети і завдань виховання.
Коли будуємо нову систему виховання, то найперше запитуємо себе, яку людину повинна ця система формувати. Добру?