кожний студент повинен оволодіти сукупністю знань з анатомії та фізіології людини, що неможливо – без відповідних базових знань з цих дисциплін.
На перших заняттях з терапії ми проводимо тестовий контроль вихідного рівня знань студентів з біології, хімії, анатомії, фармакології, з питань які необхідні студентам для засвоєння програмного матеріалу з терапії. Розробляються заходи для усунення недоліків (викладачі забезпечуючих дисцплін отримують про це інформацію, а викладачі-терапевти включають ці питання в відповідні розділи і теми).
Наприклад, перед вивченням теми “Гломерулонефрит” студент здає анатомо-фізіологічні особливості сечо-видільної системи, утворення сечі…
Дієвою формою інтеграції є проведення з суміжними цикловими комісіями науково-медичних конференції.
Конференція на тему “Цукровий діабет” проведена спільно з викладачами акушерства та гінекології і хірургами розвинула у студентів клінічне мислення з метою запобігання ускладнень.
Подальше удосконалення інтеграції мусить бути пов’язане зі створенням відповідних інтегрованих програм, які б забезпечили чіткий і узгоджений розподіл змісту навчання між предметами, починаючи з першого курсу і до випуску. Поки що ж ми використовуємо інтеграцію і при поданні теоретичного матеріалу і при оволодінні студентами навичками для професійної діяльності під час практичних занять: обстеження хворих, виконанні маніпуляцій, наданні допомоги, і при використанні позааудиторної самостійної роботи.
Організація навчання повинна бути скерована на розвиток клінічного мислення, вміння швидко орієнтуватися в постановці діагнозу та наданні долікарської допомоги при невідкладних станах. Для досягнення цілей міждисциплінарного інтегрування важлива системність та послідовність в реалізації цього підходу, при вивченні як теоретичних, так і клінічних дисциплін.
Козова І.М.,
голова терапевтичної
предметної циклової комісії
Використання активних методів навчання
на заняттях педіатрії
Педагогічна робота - це завжди творчість, пошук нових форм організації процесів навчання. І часто бу-ває важко вибрати оптимальну структуру проведення за-няття. Але не можна кидатися в крайності і шляхом використання різних методів підтримувати пізнавальний ін-терес студентів. Різноманітність, так само, як од-номанітність втомлюють і не завжди приводять до досягнен-ня поставленої мети. Тому перед викладачем стоїть одна із важливих проблем - це вибір сучасних ефективних форм навчання, які зможуть забезпечити максимальний розвиток пізнавальної і мислячої діяльності студентів, виховати в них активну життєву позицію.
При виборі методів навчання необхідно ставити перед со-бою єдину мету, направлену на кінцевий результат.
Метод активного навчання - поширюється на широку групу прийомів і способів проведення теоретичних і практичних занять.
Проблемні лекції, диспути, дискусії, “зустрічі за круглим столом”, “мозгова атака”, ділові ігри, імітаційні вправи, конкретні ситуації, клінічні задачі, програмоване навчання.
При виборі методу активного навчання педіатри пред-метної комісії враховують:
1. темперамент студента,
2. час, виділений на пару /3-4 астрономічні години/
3. кількість студентів /8-10 чол./
При підготовці до заняття обов'язково дотримуються умов:
1. проблемність ситуації, яка вимагає спільного вирішення,
2. колективна взаємодія,
3. викладач є консультантом, інтерпретатором,
4. управління формуванням і розвитком індивіду-ально- психологічних особливостей студента.
В процесі підготовки медичної сестри чи фельдшера необ-хідно вирішити дві проблеми:
забезпечити засвоєння певної суми медичних знань і відпрацювання необхідних практичних навиків.
2. Створити умови для формування професійної свідомості майбутнього медичного працівника.
Для вирішення першої проблеми педіатри предметної комісії використовують традиційні методи навчання, а для вирішення другої проблеми використовують методи активного навчання, які ставлять особистість в ситуацію приймати рішення, захищати свою особистість, формувати власну позицію.
Я хочу зупинитись на деяких активних методах, які ви-користовують викладачі педіатричної предметної комісії в сво-їй роботі, і, на мою думку, заслуговують уваги. Насамперед зупиняюсь на лекційно-семінарському методі навча-ння. Цей метод, який дає можливість на теоретичному за-нятті встановити атмосферу участі, обміну думками, творчого обговорення. Також дає можливість повторення і закріплення раніше пройденого матеріалу, використання міжпредметних зв'язків і активних методів контролю.
При підготовці до лекційно-семінарського заняття викла-дачі предметної комісії добре продумують варіанти подання лекції, яка є основним методом подачі наукової і практичної інформації.
На семінарські заняття вибираємо великі за об'ємом матеріалу розділи, або об'єднуємо декілька тем. Наприклад: “Кір”, “Краснуха”, “Скарлатина”. Частину матеріалу подаємо на лекції. Частину даємо на самопі-дготовку.
Складаємо план семінару і запитання які будуть винесе-ні на семінар, роздаємо студентам заздалегідь, а також забезпечуємо необхідною літературою.
Щоб досягти максимального засвоєння матеріалу по темі, яка винесена на семінар, викладачі створюють єдиний логічно розвиваючий процес з використанням міжпредметних зв'язків, актуалізацій проблемності і інших активних методів навчання.
Зупинюсь на проблемності.
Можливості створення проблемної ситуації дуже різно-манітні. Найчастіше використовують навчальні проблеми, коли викладач ставить проблему, яку студенти вирішають з його допомогою. Також пропонуємо студентам створити проблемну ситуацію і намітити шляхи її рішення.
При об'єднанні декількох тем на семінар створюємо комплексні ситуаційні задачі, а також враховуємо міжпредметні зв'язки.
Рішення клінічних ситуаційних задач будуємо на вирі-шенні багатоетапного алгоритму, що ставить конкретні за-дачі перед студентами, створює ситуацію пошуку, активізує пізнавальну діяльність і наближує до майбутньої практичної діяльності.
Викладачами предметної комісії на практичних заняттях використовується метод дидактичної гри з використанням умінь студентів.
Імітаційні ігри дають можливість відтворити середовище норми поведінки, способи і послідовність логічного мислення в рішенні проблеми не для “відповіді” а для “життя”.
У грі формуються відносини між членами мікро-колективу, відпрацьовуються і закріпляються необхідні професійні уміння і навички.
При розробці ділової гри враховуємо ряд спільних вимог:
1. Чітко визначити мету з врахуванням професійної діяльності майбутнього спеціаліста.
2. Забезпечити конкретною літературою.
3. Розробити завдання для кожної діючої особи.
Проведення імітаційних ігор вимагає методичної продуманості, а головне доброї підготовки студентів.
В багатокомпонентній діловій грі приймає участь вся підгрупа. Так, наприклад в діловій грі на тему “Дифтерія” або “Діагностика туберкульозу”, студенти