педагогічному принципі активності студента та у підході до ор-ганізації навчально-виховного процесу з позицій особистості.
Як відомо, кафедра є центром навчальної , наукової та виховної ро-боти. А тому освітнянський процес, де студент і викладач виступають суб'єктами діяльності, реалізується, перш за все, через кафедру і на ка-федрі.
Для того, щоб відшукати зовсім не прості шляхи справжньої гу-манітаризації вищої освіти, необхідно, насамперед, глибоко осмислити її зміст, зрозуміти її значення як важливішої складової частини не тільки освітньої реформи, але і перебудови суспільства у цілому. Гуманітаризація означає корінний перегляд уявлень про місце культури у суспільстві, про зміст духовних цінностей, про взаємовідносини людини і суспільства, словом, йдеться про зміни світоглядних позицій.
Гуманізація особистості потребує гуманітаризації освіти, яка має охопити всю природознавчу, математичну і технічну підготовку. Техно-логічна і екологічна картина світу мас включати естетичні аспекти, а історія науки і техніки - супроводжуватись осмисленням основних етапів історії матеріальної і духовної культури...
Отже, гуманітарний характер навчально-виховного процесу базуєть-ся на принципі формування у студентів загальнолюдських соціальних, професіональних, моральних, стичних, естетичних та інших цінностей і інтересів. Ці принципи можна реалізувати за наявності і виконанні двох моментів:
1. Інформаційно-методичний, під яким розуміється створення цілісної системи інформаційно-методичного забезпечення освіти.
2. Кадровий. Відповідний професорсько-викладацький склад, який володіє майстерністю педагогіки, психології, методики викладання, широ-ким кругозором і досягненнями загальнолюдської, світової культури.
"Виховна сила - говорив К.Д.Ушинський, - витікає не звідки-небудь, а тільки з живого джерела людської особистості". Гуманістичний аспект є в кожній природознавчій, соціальній, економічній і прикладній дисципліні. І тому мета викладання і викладача цих дисциплін полягає у тому, щоб знайти цей гуманітарний аспект у своєму предметі і виробити методику йо-го подання. Кожний курс має бути привабливим для слухачів, дійсно до-помагати їм виробити гуманістичні переконання.
Є серйозні передумови і можливості для диктованої часом гуманіта-ризації освіти. Це, по-перше, сама потреба в ній; по-друге, саме функціо-нування університету як осередку усіх наук, які можуть вступати туї у взаємодію, які складають (або покликані складати) деяку функціональну єдність.
Так, поглиблена розробка історії науки будь-якого профілю може стати ефективним засобом пізнання гуманітарних цінностей настільки, наскільки таким шляхом можна прилучитись до таємниць творчої реалізації людини, до драматичних колізій особистого і суспільного початків, без чого не обходяться ні життя вченого, ні розвиток науки. Сюди мало було б увійти і знайомство з працями великих природодослідників -Леонардо да Вінчі, Гумбольдта, Лайєля, Дарвіна, Менделєєва, Вернадського. Дичкова та ін. Причому знайомство з їх життям, світоглядом слід вести на фоні широкого показу історичної і "природознавчої" обстановки у світі, яка і визначила напрями діяльності вчених і формувалась під впливом цих видатних особистостей.
Гуманітаризація освіти у вищій школі не може бути зведена до до-повнення навчальної програми якимись новими предметами - потрібен та-кий розворот всієї системи освіти, за якого ми вбачали б студента не як майбутнього "спеціаліста", а як майбутню освічену, розвинуту, благород-ну людину, яка не може бути поганим спеціалістом, оскільки фах - це лише грань цілісного буття такої людини.
На сьогоднішній день у різних вузах вже намітилось декілька на-прямів у вирішенні даної проблеми. По-перше, це проникнення гуманітар-ного знання і його методів у сам зміст природознавчих і технічних дис-циплін. По-друге, переорієнтація історичних фрагментів соціально-економічних курсів на гуманітарну спрямованість. По-третє, комплексне засвоєння теоретичних знань про людину, включену у природознавчі си-стеми. І, на кінець, по-четверте, це курси громадянської історії, історії різноманітних областей гуманітарної культури (філософії, літератури, об-разотворчого мистецтва, музики і т.д.), які вводяться в останні роки безпо-середньо у навчальний процес.
Гуманітаризація вищої освіти в негуманітарних вузах здійснюється зараз за трьома органічно пов'язаними між собою напрямами:
1. Зміни змісту і функцій гуманітарних знань.
2. Демократизація освіти.
3. Гуманізація загальнонаукових і соціально-економічних дисциплін. Звідси і виникла гостра необхідність методичного забезпечення гу-манітаризації будь-якої спеціалізації. Кожна спеціальна дисципліна має особисту специфіку і можливості використання гуманітарного, світогляд-ного і виховного змісту. Зупинимося на наступному варіанті методичних рекомендацій для збагачення спеціальних дисциплін соціально-гуманітарним змістом.
1. Процес гуманізації і гуманітаризації викладання спеціальних дис-циплін має бути неперервним і здійснюватись у тісному взаємозв'язку і спадкоємності з гуманітарними дисциплінами.
Згадаємо, яку роль для А.Ейнштейна як автора теорії відносності, відіграли принципи організації художньої прози Достоєвського, а для еко-номічного аналізу капіталізму Марксом - романи Бальзака. Але й сам Бальзак у своїй багатотомній "Человеческой комедии" використував еко-номічну концепцію Бюффона. Сучасна культура містить багаточисельні приклади взаємопроникнення методів і структур наукового і художнього мислення.
В гуманізації навчального процесу є два етапи:
а) фактологічно-описовий (наведення яких-небудь фактів);
б) діалектико-інтеграційний (уміння зрозуміти єдність світу, взаємо-проникнення природних, технологічних і соціальних явищ).
При гуманізації викладання спеціальних дисциплін доцільно розрізняти і реалізувати три основних напрями:
Філософський напрям
а) уміння виявити загальні закони діалектики в спеціальних науках: закон переходу з кількості в якість; закон одності і боротьби протилежно-стей, єдності і змісту форми;
б) причинно-наслідкові зв'язки; в) розгляд 06'^^ аналізу у розвитку;
г) подавати матеріал, що вивчається у контексті глобальних проблем сучасності.
Соціальний напрям – пов’язуватн з питаннями соціально-економічної політики, питаннями політичного і культурного розвитку України екологічні проблеми, роль і місце даної спеціальної дисципліни у вирішенні цих проблем;
Історичний напрям - розвиток науки про дану дисципліну з позицій історизму, про її роль у розвитку того чи іншого питання, про особистість вчених-новаторів, прогнозування перспектив науки, зміни підходів до вив-чення дисципліни.
Звичайно, дані методичні рекомендації не претендують на абсолютну істину. Це лише сходинка у процесі удосконалення методики викладання, яка буде долати "технократичне" мислення на шляху