Використання творів художньої літератури на заняттях з історії україни в 10-11 класах
Біблер писав: «Основою реального розвитку творчо-го (гуманітарного) мислення є діалог у свідомості студента (і вчителя) голосів поета (художника) і теоретика».
Тому для розвитку творчого мислення на уроках історії України в 10—11 класах я використовую урив-ки з поезій, висловлювання видатних людей. Це впли-ває на почуття учнів, допомагає мотивувати вивчен-ня тієї чи іншої теми, наштовхнути на дискусію, підби-ти підсумок вивченої теми, зробити висновок, зму-сити учнів задуматися над вічними проблемами бут-тя, поставити в кінці вивченої теми не крапку, а мож-ливо, — знак запитання тощо.
Я пропоную вашій увазі деякі моменти викорис-тання поетичних рядків та влучних висловлювань на уроках історії України. Широко використовуючи художню літературу на уроках історії, було б, проте, по-милкою перевантажувати виклад літературними об-разами, посиланнями, цитатами. Використання ху-дожньої літератури на уроці — не самоціль. Художній образ вводиться не для урізноманітнення уроку і роз-ваги учнів, а для того, щоб допомогти пізнанню істо-ричного минулого, тобто для розв'язання освітніх і виховних завдань уроку.
Звернімося до конкретних прикладів.
До українців
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми, українці, забули, що ми — українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас думка, яка ще от Байди нам в'ється,
І що ми на Вкраїні — таки український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
Віктор Баранов
Справді, відколи українці почали себе забувати: чи зі встановленням радянського режиму, чи раніше, чи, може, сьогодні, коли Україна є не територіальним ут-воренням у складі Російської імперії чи СРСР, а суве-ренною державою, а українська мова не є в ній нор-мою? Звичайно, не варто вимагати від дітей негайної на запитання, але добре, якщо вони замисляться над цим.
Вивчаючи героїчну сторінку нашої історії «Бій під Кругами», я запропонував студентам таке проблемне зав-дання: доведіть або спростуйте ці твердження:
Краще смерть достойна слави, аніж зганьблене життя.
Ф.Достоєвський
Немудрій людині достатньо вмерти заради своєї справи, а мудрій потрібно жити і терпіти заради своєї справи.
Дж.Д.Селінджер
Отже, чи варто віддавати життя за ідею, за незалеж-ну державу, чи варто взагалі щось робити заради лю-дей? У процесі діалогу з студентами я наводжу легенду про Данко, а також рядки поезії Б.Олійника:
Страшно зустріти смерть,
Страшно, не будьмо лукаві,
Страшно безсило малим
Відчувати себе перед смертю,
Але страшніше, коли
Ні за що вмерти.
Через галька днів після проведеного заняття один студент підійшов до мене і сказав: «Я довго міркував над питан-ням: що зроблю я для людей і чи варто взагалі щось для них робити, і вирішив, що варто, що недарма молоді люди віддали своє життя під Кругами».
Розглядаючи питання про сталінський терор, до-речно використати уривки з роману Івана Багряного «Сад Гетсиманський».
Історії відомий голокост євреїв, різня 1915 р. у Вірменії, голодомор в Україні, Чому це сталося в Ук-раїні, чим провинилися її сини? Ці ж запитання ста-вив собі Микола Руденко у поемі «Хрест». Пропоную учням переглянути уривок з неї й теж замислитися над цими питаннями.
Відобразите трагізм голоду 1921—1922 pp. в Україні допоможе вірш П.Тичини «Загупало в двері прикладом...».
Доповнюючи повідомлення студентів про окупаційний режим у поневолених країнах у роки Другої світової війни, я зачитую вірш Дмитра Павличка «Освенцім»:
З Освенціму не повернусь ніколи,
Хоч добровільно я сюди прийшов.
Тут черевички донечок моїх
Говорять вирваними язиками,
Тут окуляри батькові на купі
Побитих скелець, звихнених оправ
Пізнав я по воловиній жилі,
Що нею зв'язані вони в надніссі.
Тут мамину впізнав я сивину
У стосі кіс жіночих — по стеблині
Сухого променя із косовиць.
Метафор не шукайте в цьому вірші,
Хіба що не було у вас батьків
Чи ви дітей ніколи не взували.
На жаль, втрати України в роки війни не закінчи-лися 9 травня 1945 р. Як один з доказів наводжу вірш Ліни Костенко «Пастораль 20-століття»:
Як їх зносили у поля!
Набрякли від крові рядна.
Троє їх пастушків: Павло, Сашко і Степан.
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна
Вже не виведе з горя отих матерів.
А степами
Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати,
Те покиддя війни на грузьких слідах череди.
На початку теми «Україна в умовах десталінізації 1956—1964 pp.» я зачитую вірш Дмитра Пав-личка «Голгофа»:
Це страшно, як людину розпинають,
Не йнявши віри їй, що Бог вона.
Плювками прибивають до хреста
Невинну душу, генієм пойняту,
А ще страшніше, як здіймають ката
З охрестя справедливої ганьби
І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.
Одна Голгофа споконвік була:
Розбійник і творець висіли поруч,
І в темряві не розрізняли їх,
Та ми повинні бачити при світлі,
Де вбитий Бог, а де всесвітній хам,
Що перед смертю розпинав народи.
Останні рядки поезії можна взяти епіграфом до заняття. Історична особистість — це людина, що зали-шила певний слід в історії народу, держави, людства. Наприклад, Сталін керував масовим знищенням на-родів, санкціонував масові страти — творив історичне зло. Людство хотіло б забути про цю особистість. Але історична пам'ять зберігає добре і світле, справедливе і ганебне, потворне і зле. Сталін помилково вважав, що переможців не судять. Але існує суд історії, ви-рок.
Вивчаючи досягнення і втрати в розвитку літера-тури та мистецтва в різні періоди XX століття, мабуть, варто прислухатися до слів В.Стуса, який писав, що «не засуджувати поета потрібно, а зрозуміти його». На це ж сподівався, на мою думку, від імені всіх своїх сучасників Є.Маланюк у вірші
