На цій основі можлива і необхідна відмова від жорсткої уні-фікації та стандартизації навчально-методичної роботи медвузів, побудо-ваних часто на ігноруванні специфіки змісту та цілей конкретних навчаль-них дисциплін, специфіки адекватних їм її методичних засобів, особливо-стей педагогічного стилю колективів навчаючих кафедр.

Озброєння викладачів сучасним арсеналом педагогічних знань, навичок, умінь повинно стати основою для творчого пошуку кожним ко-лективом кафедри найбільш відповідних для даної навчальної дис-ципліни форм, методів і засобів навчання. При цьому пріоритетним по-винно стати право кожної кафедри та викладача на індивідуальну непо-вторність методичного стилю та почерку.

Розглянемо з точки зору сучасних вимог найбільш актуальні мето-дичні задачі, які вирішуються щоденно професорсько-викладацьким скла-дом кафедр медвузів при підготовці і проведенні лекцій, практичних, семі-нарських, лабораторних занять, організації самостійної роботи студентів.

Щодо співвідношення процесів „уміння” та „викладання” в сучасних технологіях навчання, їх питомої ваги, та динаміки розвитку цікаво згада-ти не нову тезу „світ давно вже вчиться, а ми все ще навчаємо". Пріорітет активної пізнавальної діяльності студента (учіння) сучасна її організація є одним з головних прогресуючих факторів розвитку сучасної професійної освіти. Підхід до "учіння" як центрального фактору професійного станов-лення підтверджується багатовіковою педагогічною практикою, яка впер-то свідчить: не існує інших шляхів оволодіння знаннями, навичками, вміннями поза активної, цілеспрямованої, напруженої пізнавальної діяль-ності власне студента Роль викладача в цьому процесі теж важлива, але другорядна і обмежується функціями організації, управління, контролю тобто педагогічне виправданого спрямування головного процесу - уміння.