Реферат на тему:
Педагогічна майстерність вчителя, її складові елементи. Шляхи оволодіння педагогічною майстерністю.
Існує багато видів професійної діяльності, що безпосередньо стосуються людини, але є серед них професії лікаря, юриста, педагога, які впливають на її долю. Ось чому кожна з цих професій повинна бути не лише діяльністю, а й покликанням.
Викладач великій кількості людей дає можливість не лише багато чого дізнатися, а й відчути ту особливу емоцію доторку до науки, до пізнання, до педагогічної творчості, що по суті має ту саму природу. Що й зіткнення з художньою творчістю на концертах і виставах за участю великих майстрів.
Важко переоцінити значення цієї емоції у розвитку особистості молодої людини, її смаків, пристрастей і всього того, що можна було б назвати інтелектуальним, естетичним і кінець-кінцем просто духовним багатством. Лекції у студентському житті становлять лише момент, але цього досить для того щоб залишити в їхній пам'яті глибокі сліди. Тому значення особистості педагога в педагогічному процесі накладає на нього велику відповідальність і вимагає великої постійної роботи над собою. Педагог обов'язково повинен багато працювати для вдосконалення себе як викладача.
Щоб досягти довершеності, йому потрібно повсякчас не лише вивчати свій предмет, його історію, філософію, а й вдосконалити техніку свого викладання. У цьому відношенні діяльність викладача дуже близька до діяльності актора.
Історія науки знає багато прикладів, коли видатні вчені були водночас і блиску-чими лекторами, М.В.Ломоносов, Д.1.Менделєєв, К.А.Тімірязєв, Н.Н.Лузін, О.Ю.Шмідт - цей список можна було б продовжити. На жаль, не всім педагогічний талант дається від народження, і якщо його немає, його обов'язково потрібно виховувати, розвивати в собі. О.С.Макаренко сподівався, що прийде час, коли майбутніх педагогів будуть навчати тому, як увійти в аудиторію, де і як стояти, як привітати, як посміхнутись і навіть як подивитись на своїх вихованців. В останнє десятиліття проблема педагогічної майстерності досліджувалась багатома вченими. У їхніх роботах досліджується проблема підготовки викладача творчого що має яскраву індивідуальність, здатного до безперервного самовиховання і самоосвіти.
Педагогічна майстерність - це професійне вміння оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, спрямувати їх на всебічний розвиток та удосконалення особистості, що забезпечує високу організацію педагогічного процесу. Вона хаарктеризується високим рівнем розвитку спеціальних узагальнених вмінь, і, звичайно, суть його - в особистості викладача, його позиції, здатності керуваати діяльністю на високому рівні. Велике значення у цьому контексті має володіння викладачем педагогічною технікою.
Володіння цією технікою відзначається вмінням перетворювати на апарат педаго-гічного впливу свої емоції, голос (тон, сила, інтонація, жести, міміку).
Вміння керувати своїм психічним станом, педагогічно активно і емоціонально відкрито виявляти своє ставлення до предмета і студентів є однією з ознак технологічної культури, викладача.
У діяльності актора і педагога загальним є участь живої людини у процесі сприйняття іншою людиною (для актора - глядачі, слухачі, для педагога - студенти).
У роботі викладача сприйняття, як і в актора, визначається особистістю педагога. Викладач передає студентам не лише свої знання, а й своє ставлення.
При будь-якому підході до визначення змісту педагогічної техніки постійно зберігається ряд елементів, а саме:
- культура спілкування викладача зі студентами,
- саморегуляція технічної діяльності (самоконтроль, витримка), управління внутріш-нім самопочуттям,
- оволодіння увагою аудиторії,
- виразний показ почуттів і відношень (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд педагога),
- володіння мовою (голос, дихання, дикція, грамотність, інтонаційна гнучкість, емоційна виразність, тощо).
Загальною ознакою цих елементів є їх найтісніший зв'язок з індивідуальної особливістю викладача.
Розглянемо спілкування як важливий професійний інструмент педагогічної діяль-ності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладачів і студентів піл час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції, пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, обмін ролями, співпереживання, самоствердження.
На етапі управління спілкування необхідно вміння підтримувати ініціативу студентів організувати діалогічне спілкування.
Природно, що викладач у навчальній діяльності і поза нею повинен бути ініціа-тором в управлінні спілкуванням. Для цього необхідно звернути увагу на демонстрацію власної прихильності до аудиторії, показ яскравих цілей діяльності, передачу студентам розуміння викладачем їхнього внутрішнього стану під час навчання, організацію контакту з усією аудиторією.
Усе це допомагає переборювати перешкоди, що заважають ефективному навчанню і виникає на початку викладацької діяльності. Передусім це деякий страх перед аудито-рією. Він знімається психологічним настроюванням, переключенням уваги на інтерес до майбутньої роботи, пошуком емоційного "ядра" спілкування. Викладачеві необхідно розвивати в собі оптимістичні прогнозування своєї діяльності.
Фактор уміння спілкуватись дуже аргументовано викладений у книзі Д.Карнегі '' Як завойовувати друзів і впливати на людей", а також у книзі А.Іствуда "Я Вас слухаю". Молодим викладачам буде дуже корисно познайомитись з ними.
Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!
Вчені вже давно встановили, що ефективне спілкування викладача із студентами пере-буває на рівні його сугестивної дії, оскільки заняття або лекції - творчість педагога.
Слід згадати про творче самопочуття викладача. За Станіславським, це така душевна і тілесне почуття актора на сцені, яка благотворно сприяє творчому процесу.
Творче самопочуття викладача ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.
У науковій психолого-педагогічній літературі виділяються такі компоненти творчого самопочуття викладача:
- зібраність, поглиненість вчителя