У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Деякі напрямки підвищення рівня професійної підготовки спеціалістів у вищій школі України

Необхідність інтеграції України у світовий соціальний простір, зміни в ринку праці потребують перегляду підходів до підготовки спеціалістів у вищій школі та моніторингу ефективності здійснюваних заходів.

У світі існують дві системи визначення змісту освіти: централізована, коли єдиний для всіх вузів зміст навчальних програм встановлюється на рівні держави (СРСР, Франція, Германія, Швеція, Японія), та децентралізована, при якій зміст навчання визначається на місцях, за активної участі самих вищих навчальних закладів (США, Великобританія, Канада).

Зміни, які мають місце в світовій економічній системі з другої половини 20-го ст., обумовлюють процеси автономізації вузів у вирішенні різних питань навчального процесу, і в т.ч. у визначенні змісту навчальних програм. Так, змінюється співвідношення великої та дрібної приватної власності [4, с.298]. Крім цього, спостерігаються зміни в галузевій структурі економіки на користь секторів та галузей, які виробляють товари та послуги для особистого споживання, інтелектуального продукту та науково-технічного комплексу за рахунок зменшення паливно-сировинних галузей, державного споживання та воєнно-промислового комплексу. Тобто в економіці підвищується значення невеликих підприємств (і у виробничих галузях, і у сфері пос-луг) як економічних одиниць, здатних більш гнучко та швидко реагувати на запити споживачів. А звідси витікає необхідність орієнтації підготовки спеціалістів на локальні (регіональні) ринки праці. Єдиний шлях до професійної підготовки, яка б враховувала регіональні особливості ринку – надання вузам більшої самостійності, їх автономізація. Але в останны роки в країнах, де історично склалася централізована форма управління вищою школою, спостерігаються стійкі тенденції до його демонополізації (Франція, Германія, Швеція, Японія). З іншого боку, вкрай децентралізовану модель (США) навряд чи можна вважати ідеалом. Як зазначають деякі американські дослідники, відсутність єдиної системи стандартів вищої освіти в Сполучених Штатах, право коледжів та університетів встановлювати послідовність та об’єм навчальних дисциплін, призвели до погіршення якості американської освіти, до її “інфляції” – явища, коли оцінки знань студентів підвищуються, а їх реальний рівень – ні. Як пише С.Хакс, “зникли старі вимоги. На їхньому місці або взагалі не залишилось ніяких вимог, або з’явились так звані плани самообслуговування. Але цей набір предметів не може бути системним. Складений “на будь-який смак”, цей план більше нагадує лоскутну ковдру з розрізнених академічних дисциплін. Це назвали “культурним плюралізмом” [3, с.31].

Найкращим можна вважати управління сферою вищої освіти, яке поєднує елементи раціонального контролю з боку держави та елементи саморегуляції. В Украї-ні триває процес реалізації саме такої моделі: держава визначає стандарти освіти та здійснює контроль за якістю підготовки спеціалістів у вищій школі при значній автономії вузів у вирішенні питань змісту освіти, інших проблем навчально-виховної, науково-дослідницької, методичної та фінансово-господарської діяльності. Було б корисним звертання до досвіду інших країн, а саме – до концепції “спільної участі” (маються на увазі взаємовідносини між вищими навчальними закладами, державою та суспільством). Сутність цієї концепції полягає в тому, що в управлінні вузами беруть участь ради, які складаються з представників різних соціальних груп суспільства, профспілок, роботодавців. Ряд країн Європи вже внесли відповідні істотні корективи до освітньої політики (Швеція, Данія, Франція, Іспанія).

Проблема відповідності знань, вмінь та навичок, які спеціаліст отримав у вищому навчальному закладі, запитам суспільства, стала особливо актуальною в умовах відсутності системи державного розподілу випускників. В ринкових умовах висока якість підготовки спеціаліста є одним з визначальних факторів знаходження ним свого місця на ринку праці та подальшого професійного росту. Сьогодні роботодавці, особливо у приватному секторі, вже не будуть витрачати час і гроші на перепідготов-ку спеціаліста безпосередньо на робочому місці, як це мало місце в умовах планової економіки. В нових умовах вузи повинні підтримувати постійний зв’язок з потенційними роботодавцями і враховувати їхні вимоги щодо професійно-кваліфікаційних якостей майбутніх спеціалістів. Це потребує створення при вищих навчальних закладах відповідних служб, які виконували б наступні функції:

1) вивчення попиту на кваліфікованих спеціалістів, пошук потенційних роботодавців, складання договорів про цільову підготовку спеціалістів для конкретних підприємств;

2) пошук місць для проходження студентами виробничої практики з перспективою подальшого працевлаштування;

3) організація участі представників зацікавлених груп у визначенні змісту освіти, професійних характеристик майбутніх спеціалістів, напрямків виховної роботи;

4) проведення експертних опитувань серед управлінського персоналу підприємств, на яких працюють випускники даного вузу, з метою отримання інформації про “слабкі місця” у підготовці молоді до виконання своїх професійних ролей.

Зміни в суспільних відносинах завжди висувають нові вимоги до виконання людиною своєї професійної ролі. Ці вимоги вже знайшли відображення у визначенні принципів здійснення навчально-виховної роботи у вищий школі України, а саме: фундаменталізація, гуманізація, гуманітаризація та індивідуалізація навчання, демократизація відносин між учасниками навчального процесу, спрямованість на виховання самостійного, інноваційного мислення у майбутніх представників інтелектуальної еліти. Разом з тим інноваційний потенціал використовується не в повній мірі. Це обумовлено як складністю загальної соціально-економічної ситуації, яка склалася у нашій країні, так і труднощами подолання усталених ще за радянських часів, але вже неактуальних принципів, форм та методів навчальної роботи. Треба виділити наступні напрямки оптимізації процесу професійної підготовки спеціалістів у вищій школі, яким на сьогоднішній день приділяється недостатньо уваги:

Зв’язок отриманих знань з практикою. Однією з характерних рис радянськоїсистеми освіти був так званий інформаційний підхід до навчання. Його суть – у визнанні кінцевою метою підготовки спеціалістів у вузі отримання ними знань. Це визначало зміст і організацію навчального процесу, особливості його методики: монологічний, розповідний характер лекцій, проведення


Сторінки: 1 2 3