Першим радянським педагогом, що зумів не тільки зрозуміти принципово нове призначення і суть заохочення і покарання, але і розкрити “механізм” дії цих виховних засобів у системі організації виховного процесу, був А.С.Макаренко.

Головну суть покарання А.С. Макаренко бачив у тому, що воно повинне “дозволити і знищити окремий конфлікт і не створювати нових конфліктів”. З таким розумінням тісно пов’язана його ідея про необхідність індивідуалізації покарання і неприпустимості, яких би не було регламентованих “шкалою” заходів впливу. Разом з тим Антон Семенович відстоював необхідність вироблення в колективі деяких традицій, зв’язаних із заохоченням і покаранням. Борючись проти “шкали”, по якій можна було б заохочувати і карати без аналізу причин вчинків дітей і обліку їхніх індивідуальних особливостей, А.С. Макаренко разом з тим вважав, що педагог повинен мати у своєму розпорядженні досить багатий арсенал засобів заохочення і покарання. [19]

Заохочення і покарання в школі повинні будуватися на точному і всебічному обліку індивідуальних і вікових особливостей дітей, ретельному аналізі причин і мотивів їхніх вчинків і конкретних ситуацій, в яких ці вчинки відбуваються. Необхідність використання заохочень і покарань в кожному конкретному випадку випливає не з якоїсь “шкали” пороків і чеснот, за які дається строго виміряна доза каральних мір і нагород, а з реально випливаючої в даній педагогічної ситуації потреби в корекції поведінки дітей. [9, стор. 52]

Суть, види і форми заохочення і покарання

Заохочення і покарання – це сукупність засобів регулювання відносин, що складають зміст педагогічної ситуації, у якій ці відносини повинні бути помітно і швидко змінені. Головною ознакою, за якою ми вважаємо за доцільне давати класифікацію видів і форм заохочення і покарання, є спосіб стимулювання і гальмування діяльності дітей, спосіб внесення змін у їхні відносини. За цією ознакою ми виділяємо наступні види заохочення і покарання:

1. Заохочення і покарання, пов'язані зі зміною в правах дітей.

2. Заохочення і покарання, пов'язані зі змінами в їхніх обов'язках.

3. Заохочення і покарання, пов'язані з моральними санкціями.

Усередині кожної з цих груп заохочень і покарань велика розмаїтість форм їхнього використання, однак їх теж можна розділити на наступні основні форми:

а) заохочення і покарання, здійснювані по логіці “природних наслідків”;

б) традиційні заохочення і покарання;

в) заохочення і покарання у формі експромту. [9, стор. 151]

Класифікація видів і форм заохочення і покарання багато в чому умовна і не відбиває всього багатства практичних можливостей використання цих виховних засобів. Призначення цієї класифікації – допомогти розібратися в різноманітті реальних життєвих ситуацій заохочення і покарання. Разом з тим вихователю необхідно мати уявлення і про найбільш типові конкретні міри заохочення і покарання, використовувані у вихованні дітей і підлітків. При цьому необхідно мати на увазі, що та чи інша міра пов'язується з вчинком дитини не безпосередньо, а лише через аналіз конкретної ситуації, з урахуванням усіх відносин, що складають дану ситуацію. [9, стор. 169-171]

Розглянемо спочатку основні міри заохочення у вихованні дітей. У числі найбільш уживаних мір індивідуального і колективного заохочення варто назвати насамперед доручення почесних обов'язків. Почесні доручення як міра заохочення широко використовуються й у сім’ї. Наприклад, миття посуду після чаю може доручатися дитині 5-8 років епізодично, у вигляді заохочення.

Мірою заохочення є і надання додаткових прав. Як індивідуальне заохочення це не рідко пов’язується з присвоєнням різних почесних звань. Необхідно мати на увазі, що надання додаткових прав може приводити до протиставлення окремих дітей колективу. Тому важливо, щоб подібне заохочення здійснювалося з урахуванням суспільної думки колективу, було значною мірою функцією колективу.

Одна з найбільш розповсюджених мір заохочення – присудження почесного місця в змаганні. Це супроводжується колективними й індивідуальними нагородами – преміями, подарунками, почесними і похвальними грамотами і т.п. Особливо часто використовуються заохочення у вигляді подарунків у сім’ї. Прагнення деякої категорії батьків будь-що-будь робити своїм дітям дорогі подарунки стає джерелом труднощів у вихованні в сім’ї й у школі.

Своєрідною формою присудження почесних місць у творчих змаганнях школярів є різні виставки кращих робіт дітей: малюнків, творів, виробів різного роду (моделей, приладів, наочного приладдя та інші). Будучи звичайно пов'язаними з традиційними олімпіадами, проведеними щорічно по ряду предметів шкільної програми, чи конкурсами, такі заохочення сприяють розвитку творчих здібностей і інтересів учнів.

Розповсюдженими формами заохочення в змагально-творчій діяльності є різного роду почесні грамоти і вимпели. Кількість їх, як і взагалі заохочень у школі, не повинна бути занадто великою. Важливо, щоб вручення цих заохочень переможцям змагань відбувалося в урочистій обстановці: на лінійці чи зборах, у шкільній залі і т.п. [9, стор. 171-176]

Звернемося до характеристики найбільш вживаних і виправданих засобів покарання в школі і сім’ї. У числі їх необхідно, насамперед, назвати офіційно діючі в школі засоби покарання учнів.

Найбільш розповсюдженим засобом покарання є зауваження вчителя. Зауваження повинне бути звернене до конкретного порушника вимог педагога, правил для учнів. Воно робиться у ввічливій, але офіційній категоричній формі і здійснюється звичайно за допомогою прямої безпосередньої вимоги.

В окремих випадках педагогом може бути використаний такий засіб, як наказ учню встати біля парти. Таке покарання доцільне в молодших і підліткових класах, застосовується до непосидючих, незібраних учнів. Вставши біля парти, знаходячись під