Було б тобі, моя рідна мати,
Цих брів не давати,
Було б тобі, рідна ж моя мати,
Щастя й долю дати!

Подібні мотиви зустрічаються і в поемах Т. Г. Шевченка «Катерина», «Титарівна».

Народні педагогічні традиції включають годування матір'ю дитини, її сповивання, купання, забавляння, пестування, спів колискових. Вплив матері на дітей є глибоко емоційним завдяки засобам рідного слова, усної народної творчості, народної мелодії. Особливу магічну сипу мають колискові пісні. Психологи доводять, що пісня разом з колиханням у колисці були своєрідним гіпнотичним сеансом. Сам період засинання, коли людина «відключається» від подразників зовнішнього середовища, але не входить у стан сну, є найсприятливішим для запам'ятовування великого обсягу інформації. На цих дослідженнях ґрунтуються найновіші методики вивчення іноземних мов. Щоправда, цей напівдрімотний період є недовготривалим і його важко спрогнозувати, зафіксувати, тому що людина або не може заснути, намагаючись запам'ятати те, що чує, або, навпаки, швидко засинає. Колискова ж пісня і колихання створюють усі умови для ефективної роботи пам'яті. Нескладна в ритмічному плані мелодія, для якої характерний вузький діапазон звуків, мінімальна динаміка створюють той монотонний фон, на якому тексти колискових є єдиним різнорідним подразником, тому й вкарбовуються в пам'яті. Співаючи колисанку, мама вчить дитину передусім рідної мови. Повільний темп уможливлює чітке промовляння кожного звука, кожного складу- це розвиває фонетичний слух. Дуже часто в колисанці повторюється той самий рефрен — це також методичний прийом, спрямований на розвиток механічної словесної пам'яті. Крім того, всі колискові пісні тематично зв'язані між собою, їх об'єднують спільні персонажі (котик, сонко), для мови колискових характерна уніфікація пестливих словотворчих форм (сіренький, біленький, малесеньке, радесеньке). Характерною рисою форми народних колискових пісень є використання запитань та відповідей:

А-а!
— Киця-мура, де ти була?
Я гукала, ти не чула.
А-а-а!
— Я сиділа під столом,
Їла кашку з молоком.

Часто в колисанках наявні розповіді про якусь подію, особливо багато в них подається епізодів, пов'язаних з тваринами, яких дитина побачить (або вже побачила), як тільки почне пізнавати світ, сидячи або стоячи. Це образи котика, голуба, мишки, бджілки, бичка тощо. Тема сну та заколисування часто трапляється в піснях, де головним персонажем є кіт, дії якого так чи інакше пов'язані з дитиною. Таке широке і міцне входження цього персонажа до колискової пісенності пояснюється тим, що в народних уявленнях та віруваннях кіт завжди постає другом людини, здатним оберігати її від злих сил. Недарма кіт — один з головних дійових осіб при виборі місця для будівництва (де кішка засинає, там хороше місце для хати), на новосіллі (в новозбудовану хату першими заходили малий хлопчик, курча, порося і, звичайно, кіт).

Для дітей, які починають розуміти прості, пов'язані з найближчим оточенням, поняття, чимало пісень цікаві вже своїм змістом, потішними ситуаціями, добрими чи лихими вчинками персонажів.

Одним з найголовніших підходів до виховання в українській етнопедагогіці є принцип — перший крок виховання починається з першим кроком дитини. Підтвердження цього ми знаходимо і в колискових. Часто кіт — головний персонаж більшості таких пісень. Його дії вже не так прямо пов'язані з дитиною, вони мусять викликати в малого слухача цілком визначене ставлення — осуду чи схвалення. Малюки одержують перші уявлення про «добре» й «погано», «можна» й «не можна», хоча самі зображувані факти стосуються звичок і вчинків кота.

Повчальний елемент містять пісні, де цікаво й різноманітне зображено шкідливість кота, провини якого мають подати дитині найперші уроки чесності. Ці колискові, незалежно від самого вчинку — чи то кіт злизав медочок, чи вкрав клубочок, чи порвав рукавички — мають яскраво виражений подвійний акцент, котрий виявляється у своєрідній моралі пісень: «Не вчися, котку, красти, а вчися робити». У піснях при цьому немає нудних повчань, а через яскраві образи малюється цікава й водночас повчальна картина чи епізод, використовується найчастіше легка іронія, гумор, жарт. За немовлячим періодом настає раннє дитинство, коли малюк починає ходити й активно пізнавати навколишній світ, — цей період є небезпечним для життя дитини, тому що, прагнучи зрозуміти призначення тих чи інших речей, вона потрапляє у загрозливі ситуації. У деяких колискових наявне попередження про небезпеку, про можливість травм, каліцтв і навіть смерті.

Ой ти, коту, коту,
Не лізь на колоду,
Бо впадеш у воду.
Котку, котку,
Не лізь на колодку,
Бо заб'єш головку,
Та буде боліти.

Всі ці засоби підпорядковані одній меті — попередити дитину про небезпеку, навчити її говорити, дати перші відомості про навколишній світ. На це ж спрямовані пестушки, утішки, забавлянки і, звичайно, скоромовки, яким відводиться чільне місце при оволодінні нормами української вимови.

Скоромовки — це система логопедичних вправ, спрямованих на формування правильного, чіткого та виразного мовлення. Вони є для дітей своєрідною грою, бо побудовані на вживанні