певних звуків, які ускладнюють швидку вимову слів. Легкість ритму, цікавий гумористичний зміст привертають увагу дітей, і вони повторюють скоромовку за дорослим, легко запам'ятовують і швидко навчаються вимовляти важкі сполучення слів.
Крім скоромовок, існує ще чимало інших жанрів дитячого фольклору, які відіграють важливу роль у безперервному мовному вихованні, інтегрують у собі всі його аспекти. Серед них пісні (вірші) про природу, приповідки, небилиці. Усім їм властиве гумористичне зображення дійсності та ігрова форма.
Більшість дитячих віршів («Два півники», «Ой хвалилася та берізонька...») мають динамічний сюжет; явища природи і дійові особи, зображені в цих творах, добре відомі дітям. Вірші, як правило, короткі, тут часті повторення. звуконаслідування, на основі яких склалася фонетична система української мови, — словом, всі традиційні для фольклору методичні прийоми. Дітям подобаються народні твори своєю життєрадісністю, бадьорістю. Дуже цікавим, корисним способом відпочинку є приповідки, які теж можна назвати своєрідною мовною гімнастикою.
Був собі журавель та журавочка.
Накосили сінця повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,
Починаймо її знову:
Був собі журавель...
Небилиці — це гумористичні твори, в яких нагромаджено різні предмети, зміщені зі свого звичного місця: так само всіляко перекручені, зміщені різні поняття. Діти охоче розставляють усе «по своїх місцях», це дозволяє дорослим проконтролювати знання дітей, а дітям — висловлювати свою думку. Зразком такої небилиці може бути «Миша книш проточила»:
Миша книш проточила,
Муха борщ пролила,
Півень коня задавив —
Нічим їхать до млина.
А бабині коноплі
На печі попріли.
А дідові постоли
На льоду згоріли.
Ходить дід по току,
Баба по городу,
Носить дід кочергу,
Баба сковороду.
Говорячи про мовне виховання, ми маємо на увазі не тільки формування мовленнєвих умінь і навичок, а ще й такий дуже важливий його аспект, як виховання особистості через мову. Саме такий виховний зміст передбачають усі засоби етнопедагогіки. Духовно-практичне ставлення людини до всіх виявів життєдіяльності, оцінюючись через критерій «повинно бути — є насправді», поступово оформлюється в закони моралі конкретного суспільства і навіть конкретної людини. Оскільки основними категоріями етики є добро і зло, справедливість, обов'язок, гідність і честь, втілюють їх у конкретні образи насамперед художня література, релігія й політика, наука (історія, філософія та ін.). Мораль, розвиваючись історично і визначаючись усією сукупністю об'єктивних умов життя суспільства, закріплюється, щоб бути переданою наступним поколінням, передусім засобами мови.
