У навчальну готовність входить і визначений рівень розвитку мотиваційної сфери. Готовим до шкільного навчання є дитина, який школа залучає не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя – портфель, підручники, зошити), а можливістю одержувати нові знання, що припускає розвиток підготовчих процесів. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своїм поводженням, пізнавальною діяльністю, що стає можливим при сформованій ієрархічній системі мотивів. Таким чином, дитина повинна володіти розвитий навчальною мотивацією.

Мотиваційна незрілість часто спричиняє проблеми в знаннях, низьку продуктивність навчальної діяльності.

Надходження дитини в школу зв'язано з виникненням найважливішого особистісного новотвору – внутрішньої позиції. Це той мотиваційний центр, що забезпечує спрямованість дитини на навчання., його емоційно-позитивне відношення до школи, прагнення відповідати зразку гарного учня.

У тих випадках, коли внутрішня позиція школяра не задоволена, він може переживати стійке емоційне неблагополуччя: чекання успіху в школі, поганого ставлення до себе, острах школи, небажання відвідувати її.

У такий спосіб у дитини виникає почуття занепокоєння, це є початком для появи страху і тривоги. Страхи бувають вікові і невротичні.

Вікові страхи відзначаються в емоційних, чуттєвих дітей як відображення особливостей їх психічного й особистісного розвитку. Виникають вони по дією наступних факторів: наявність страхів у батьків (тривожність у відносинах з дитиною, надлишкове запобігання його від небезпек і ізоляція від спілкування з однолітками, велика кількість заборон і погроз з боку дорослих).

Невротичні страхи характеризуються більшою емоційною інтенсивністю і спрямованістю, тривалим чи плином сталістю. Соціальна позиція школяра, що накладає на нього почуття відповідальності, боргу, обов'язку може спровокувати появу страху «бути не тим». Дитина боїться не встигнути, спізнитися, зробити не те, бути засудженим, покараним.

Першокласники, що по різних причинах не можуть справитися з навчальним навантаженням, згодом попадають у ряд невстигаючих, що, у свою чергу, приводить як до неврозів, так і до школобоязні. Діти, що не придбали до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими й однолітками, не упевнені в собі, бояться не виправдати чекання дорослих, випробують труднощі в адаптації в шкільному колективі і страх перед учителькою.

Виявити страхи молодших школярів можна за допомогою методів незакінчених пропозицій і малювання страхів.

Шкільна тривожність – це порівняно м'яка форма прояву емоційного неблагополуччя дитини. Вона виражається в хвилюванні, підвищеному занепокоєнні в навчальних ситуаціях, у класі, чеканні поганого ставлення до себе, негативної оцінки з боку педагогів, однолітків. Дитина почуває власну неповноцінність. Однак це як правило не викликає сильного занепокоєння з боку дорослих. Однак тривожність – це один із провісників неврозу і робота з його подолання – це робота з психопрофілактикою неврозу.

Після адаптаційного періоду, що продовжується звичайно від одного до трьох місяців положення міняється: емоційне самопочуття і самооцінка стабілізується. Саме після цього можна виділити дітей зі справжньою шкільною тривожністю. Зробити це можна за допомогою спеціального тесту тривожності (Р. Теммл, М. Доркі, У, Амен).

Робота чи вчителя психолога по зняттю шкільної тривожності і страхів може проводитися безпосередньо в ході навчальних занять, коли використовуються окремі методи і прийоми, а також у спеціальній групі. Вона буде мати ефект тільки при створенні умов, що щадять, у родині і школі, що підтримує дитини позитивному відношенні до нього з боку навколишніх.

Усе вище сказані говорить, що несформованість одного компонента шкільної готовності приводить дитини до психологічних труднощів і проблем в адаптації до школи.

Це робить необхідним психологічну допомогу на етапі підготовки дитини до школи, щоб усунути можливі відхилення.

1.3. Психологічна допомога дітям з недостатньою готовністю

до шкільного навчання

Проблема психологічної готовності до шкільного навчання надзвичайно актуальна. Від визначення її сутності, показників готовності, шляхів її формування залежить, з одного боку, визначення цілей і змісту навчання і виховання в дошкільних установах, з іншого боку – успішність наступного розвитку і навчання дітей у школі. Багато педагогів (Гуткінан.Н., Бітянова М.Р., Кравцова Е.Е., Безруких М.І.) і психологи зв'язують охоче до шкільного навчання успішну адаптацію дитини в 1 класі.

Адаптація в 1 класі – особливий і складний період адаптації в житті дитини: він засвоює нову соціальну роль учня, новий вид діяльності – навчальну, змінюється соціальне оточення – з'являються однокласники, вчителі і школа, як велика соціальна група, у яку включається дитина, змінюється уклад його життя. Дитина, психологічно не готовий до навчання в тім чи іншому аспекті шкільної зрілості, випробує труднощі (див.2) в адаптації до школи і може бути дезадаптований.

Під шкільною дезадаптацією розуміється «деяка сукупність ознак, що свідчать ознак про невідповідність соціально-психологічного і психофізичного статусу дитини вимогам ситуації шкільного навчання оволодіння якої з ряду причин стає скрутним чи, у крайніх випадках, неможливим». Порушення психічного розвитку приведе до тих чи інших порушень шкільної адаптації. Інтелектуальні порушення приводять до труднощів в оволодінні навчальної діяльності, особистісні – до труднощів у спілкуванні і взаємодії з навколишніми, особливості нейродинаміки (гіпердинамічний синдром, психомоторна чи загальмованість нестабільність психічних процесів) впливають на поводження, що може порушувати і навчальну діяльність, і взаємовідношення з навколишніми. У зв'язку з цим представляється, що в понятті «готовність до школи» можливо виділити двох підструктур: готовність до навчальної діяльності (як профілактика до навчального дезадаптації) і соціально-психологічна готовність до школи (як лінія профілактики соціально-психологічної дезадаптації до школи).

У якому ступені актуальна проблема соціально-психологічної готовності до школи і чи констатується вона в початковій школі?