Це період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі дитини. Зміни в ендокринній системі пов‘язані з посиленням дії статевих залоз і статевим дозріванням, яке у дівчат починається у 11–12 років, а у хлопців приблизно на 1,5 роки пізніше. Спостерігається дисгармонія між ростом кістяка в довжину і розвитком мускулатури, що відстає від нього – тому рухи підлітка бувають незграбними, а напруження органів руху викликають больові відчуття. Також існує невідповідність у розвиткові органів серцево–судинної системи – серце росте швидше, ніж судини, і це ускладнює кровообіг і прискорює фізичну та розумову стомлюваність.

Все вищезгадане має відображення у психічній діяльності підлітка. Спостерігаються часті зміни у настроях та ступені урівноваженості. Для поведінки підлітків характерно: негативізм, дратівливість, упертість, відчуженість, заглибленість у власні переживання , тощо.

Підлітковий період є складним і з боку формування особистості, адже він є перехідним від незрілості до зрілості.

Процес розвитку особистості підлітка характеризується визначеними психологічними закономірностями.

За І. Бехом, їм властиве почуття дорослості, показниками якого являються:

1) потреба, щоб оточуючі ставились до нього як до дорослого;

2) прагнення до самостійності і бажання захистити деякі сфери свого життя від втручання дорослих (наприклад, взаємини з однолітками. Заняття у вільний час, танці);

3) наявність власної лінії поведінки (не зважаючи на незгоду дорослих чи товаришів).

Також їм властива тенденція до дорослості – прагнення бути і вважатись дорослими. Ця тенденція, як і почуття дорослості, проявляється у тому, що підлітки претендують на нові права у відносинах з дорослими і товаришами, копіюють різні сторони поведінки і зовнішнього вигляду дорослих, бажають, щоб оточуючі визнали той факт, що вони вже не маленькі.

Почуття дорослості і тенденція до дорослості виникають за протилежних умов: з одного боку – за авторитарної системи виховання, а з іншого – за умов значної свободи та самостійності. Взагалі дорослість формується у практиці стосунків з оточуючими, що побудована за зразком стосунків дорослих, та відбувається в діяльності, у якій підліток орієнтується на зразки та еталони дорослих. Прагнення до дорослості відображається у бажанні бути самостійним у всьому: в навчанні, праці, виборі друзів та дозвіллі. Підліток хоче сам приймати важливі рішення та активно відстоює свою позицію.

Одним з провідних моментів розвитку підлітка являється формування самосвідомості та самооцінки. Це виявляється у виникненні інтересу до самого себе, у зіставленні себе з іншими людьми та у самовихованні, стимулом до якого є критичне ставлення до себе. Зростання інтересу до оточуючих людей та їх морально–естетичних якостей приводить до формування морально–естетичних ідеалів, які найчастіше (особливо у молодшому підлітковому віці) обираються безпосередньо, за першим яскравим враженням, справленим на підлітка конкретною людиною. Під впливом цього враження підліток намагається у всьому наслідувати своєму кумирові. В процесі особистісного зростання ці ідеали або втрачають свою цінність, або навпаки – стають більш стійкими в залежності від того, наскільки змінюється або укріплюється світоглядна позиція підлітка.

Такими ідеалами можуть бути видатні історичні особистості, діячі культури та мистецтва, герої літературних творів чи улюблених фільмів, або, навіть ті люди, з якими підліток безпосередньо спілкується (наприклад, старший товариш або ровесник). Цей ідеальний образ стає критерієм, за яким підліток оцінює себе та інших людей, та являється регулятором його власної поведінки.

Провідним фактором самоутвердження підлітка є усвідомлення своєї ролі у двох існуючих системах взаємовідносин з оточуючими – ровесниками та дорослими. У кожній з цих систем підліток виявляє себе по різному.

Взаємини з дорослими характеризуються складним протиріччям внутрішньої позиції підлітка – прагнення до самостійності поєднується з тривогою, що він не впорається з новими завданнями, які поставлені перед ним. У цьому йому потрібна підтримка дорослого, але відкрито визнати це він не хоче. В даних відносинах підліток шукає прийнятне для нього співвідношення піклування і власної незалежності.

Зважаючи на це, дорослий повинен бачити і поважати в дитині особистість, але зберігати при цьому позицію ведучого. Зміна ставлення дорослого до підлітка має попереджувати вимоги підлітка, а не бути лише відповіддю на них. В останньому випадку дитина сама почне ламати рамки незадовольняючих її стосунків, і це може призвести до конфліктної ситуації. На жаль, нерозуміння є типовою особливістю взаємин підлітків з дорослими, і як наслідок цього виникають часті конфлікти з приводу як повсякденних звичок (одяг, макіяж, час відсутності вдома, тощо), так і з приводів шкільного життя та особистісних принципів та норм.

Емансипація від влади дорослих проявляється у заміщенні їх ролі групою однолітків, що являється феноменом з точки зору впливу оточуючих на дану особистість. Нестримний потяг до спілкування, до колективу, до спільних діяльності та дозвілля являються причинами об‘єднання підлітків у групи і сумісної діяльності у цих групах. Спрямованість таких груп лякає і вчителів, і батьків, тому що умовити підлітка оставити групу буває дуже важко.

У підлітковий період людина більш відчуває необхідність мати друга. Спостерігається підвищення інтересу до ровесника, як до людини з певними внутрішніми якостями. В процесі спілкування з однолітками підліток вибирає друзів за схожістю поглядів на життя, та чітко усвідомлює різницю між товаришем і другом, якому можна довіритись.

Надзвичайно важливим моментом особистісного та фізичного розвитку підлітка являються його взаємовідносини з представниками протилежної статі. В цей період у людини з‘являється гостра потреба в еротичному партнері. Інтенсивність цієї потреби виявляється не через природну необхідність, а скоріше через бажання відволікти себе від тривалої напруги в