Реферат з педагогіки

Використання творчої спадщини В.О. Сухомлинського для розбудови національної освіти

28 вересня 2003 року виповнилося 85 років з дня народження Василя Олександровича Сухомлинського, Героя Соціалістичної праці, Члена кореспондента Академії наук СРСР, заслуженого вчителя України, людини, яка в роки засилля авторитарної педагогіки зуміла, випереджаючи час, всупереч офіційній лінії підняти знамено гуманізму в педагогіці. Праці педагога: а це 48 книжок, 500 статей і півтори тисячі казок видано 53-ма мовами світу. Василя Олександровича знають і цінують в усьому світі. Наприкінці 60-х років його було визнано і піднесено на п’єдестал, де він знаходиться і нині. Але хочеться, щоб Василь Олександрович не стільки височів на п’єдесталі, як увійшов у повсякденне життя нашої національної освіти.

З метою вивчення та впровадження творчої спадщини Сухомлинського в навчально-виховний процес, виховання і навчання молодших школярів засобами народної педагогіки, розвитку їх здібностей та впровадження особистісно-зорієнтованого навчання в повсякденне життя школи Червоноплугатарська ЗОШ І-ІІІ ступенів навчання, а саме її початкова ланка стала опорною з проблеми „Школа радості” на ідеях В.О.Сухомлинського”.

Перш за все була створена методична рада опорної школи, до складу якої увійшли директор з обома заступниками, четверо вчителів початкових класів та вихователь дитячого садка. Керівником опорної школи є вчитель початкових класів Несен Лілія Володимирівна.

Методична рада затвердила план своєї роботи та план роботи опорної школи. Планується п’ять засідань на рік по впровадженню ідей Сухомлинського в педагогічну практику школи, розглядаються питання надання методичної допомоги окремим вчителям, заслуховуються доповіді, звіти вчителів, організовується проведення відкритих уроків, днів радості, дня відкритих дверей, педагогічні читання. Звісно, основна робота „Школи радості” заключається не в методичних засіданнях, а в безпосередній роботі з дітьми кожного вчителя. Їм, вчителям, найважче.

Найпростіші та найзрозуміліші істини в практичній діяльності часом даються дуже важко. Візьмемо найголовнішу, яка червоною ниткою проходить через кожну працю Василя Олександровича: „Що було найголовніше в моєму житті? Без вагань відповідаю: Любов до дітей”.

Отже, любов. Лише нею повинен керуватися педагог у повсякденній роботі. Істина, здається не нова, взята з норм християнської моралі: „ ... коли я маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, - то я ніщо!

І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, - то пожитку не матиму жодного!

Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає!...” (1 Кор. 13:1 – 13).

Істина дійсно не нова, дуже проста. Але це лише на перший погляд. Василь Олександрович розуміє всю її складність, яка ховається за зовнішньою простотою, і повторює її нам, педагогам, знову і знову, але кожного разу новими словами в новій ситуації. Повторюється, ніби для дітей, згідно свого методу осмислення: „...правило багато разів осмислюється на все нових і нових фактах.”

„Серце віддаю дітям”, „любов до дітей”. Здається, всі чули, всі розуміють. І ось на одному з перших засідань ставлю запитання вчителям: „Що значить любити дітей? Скажіть, як би на це запитання відповів сам Сухомлинський?” Вчителі дружньо починають говорити про доброту, але основного не говорять. „Ні, не те. Не так, – втручаюсь я. - Любити дітей означає зовсім інше”. „Як? – дивуються вчителі. - Це, мабуть, Ви щось не так зрозуміли.” Тоді я вмикаю відеомагнітофон, і Василь Олександрович підтверджує мої слова: „Дехто думає, що любити дітей це найлегша справа, найпростіша. Бути добрим, бути рідним своїй дитині, бажати добра, бути доброзичливим – це вже і є любов. Насправді це не так. Любити дітей – це, я б сказав, найтонша, найскладніша і наймудріша річ, яка приходить з досвідом. Справжня любов поєднує в собі відповідальність за дитину і бажання добра. Якщо є відповідальність, то є і вимогливість. Справжня вимогливість – це дитя любові і відповідальності”.

Приходимо до висновку, що ми недостатньо знаємо Сухомлинського і роботи в нас дуже багато.

Почали з молодших класів. „Серед багатьох важливих завдань, які стоять перед початковою школою, на першому місці – навчити дітей учитися, - пише Василь Олександрович, - ... навчіть дитину насамперед добре читати й писати.” Що це значить? І знову доводиться вчитуватись, щоб не пропустити тієї дрібнички, в якій заключається вся суть.

Візьмемо інший постулат Сухомлинського: „...без взаємодії людини з природою неможливий розумовий розвиток, як без мелодії неможлива музика, без слова – мова, без книжки наука.” Цієї думки дотримувався і Костянтин Ушинський: „ А воля, а простір, природа, а ці пахучі яри і поля, що колишуться, а рожева весна і золотиста осінь, хіба не були нашими вихователями? Називайте мене варваром у педагогіці, але я виніс із вражень мого життя те глибоке переконання, що прекрасний ландшафт має такий величезний виховний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися впливу педагога.”

Всі згодні. То чому ж ми не вміємо проводити уроки в зеленому класі під голубим небом? Боїмося відстати від програми? Не дозволяє розклад? Погода? Таке просте завдання, а як важко його втілити в