Сухомлинський допоміг нам по іншому глянути на вивчення деяких предметів. Літератури наприклад. Уявіть собі, що „Завуч школи водив нас по класах і з гордістю розповідав про те, як чудово побудований навчальний процес і як багато чому вчаться в їхній школі вихованці.

-А це клас фізкультури, - сказав він, відчиняючи ще одні двері і пропускаючи нас у звичайного розміру класну кімнату, єдиною відмінністю якої було, мабуть, наявність телевізора з відеомагнітофоном.

-- О, значить крім спортзалу учні займаються і тут? –поцікавились ми.

-- Ні-ні, -- посміхнувся завуч нетямущості гостей. -- Саме тут, -- він зробив широкий жест рукою, -- ми і проводимо уроки фізкультури. А спортзалу в нас немає взагалі. Навіщо їм спортмайданчики? Дивіться, це ж так просто: спортом займаються спортсмени, а діти значить що? Повинні сидіти і вчитися у них. Що ми тут і робимо. Учимо дітей спорту. Тут у класі вони дивляться і розбирають відеозапис кращих футбольних і хокейних матчів, баскетбольних, тенісних і інших змагань. Вони вивчають правила ігор, аналізують типові тактичні прийоми, вчаться помічати помилки суддівства...

-Зачекайте-зачекайте, - напевно переб'є будь-який читач. - Що це за школа така? Де ви її взяли? Не може бути, щоб такі взагалі існували».

Визнаємо, придумали. І персонаж, і школу. Таких уроків фізкультури, напевно, не буває.

У відношенні уроків фізкультури чи музики - так. Але варто поставити замість «фізкультура» слово «література» - і зі страхом виявляєш, що ситуація з вивченням у школах цього предмета точно така ж, як у нашого вигаданого завуча з фізичною підготовкою школярів.

Насмілимося висловити думку, що багато тем уроків літератури мають до неї приблизно таке ж відношення, як кросворди на спортивну тему до уроків фізкультури.

Як художник починається з виставки, виконавець з виступу, так мова, література починається з публікацій. Результатом літературних зусиль можна вважати лише те, що опубліковано чи іншими словами знайшло свою читацьку аудиторію.

Звичайно, для того, щоб щось було дійсно написане, кожному учню треба допомогти вибрати жанр, тему. Це може бути вірш, новела, коротка історія, сценарій, письмова бесіда для передачі по радіо чи телебаченню, стаття в газету, журнал, дитяча розповідь.

На які теми можуть бути публікації, покажемо на прикладах.

У Канаді, як і на Україні, багато людей користується пасажирським транспортом. Однак є і різниця. В українських містах і селах автобуси, трамваї на зупинках пасажири беруть штурмом. У країні кленового листа нікому й у голову не прийде заскочити в транспорт перед тими, хто раніше прийшов. Немає автобуса - люди стоять, чекають. Часом не розбереш хто, коли і за ким прийшов. В автобус чи трамвай, який підійшов, заходять спокійно, дотримуючись черги і тільки через передні двері, часто при відкритих задніх, платячи водію за проїзд. На зупинках немає будок із продавцями проїзних квитків, у вагонах немає кондукторів, контролерів, як у стольному граді.

Вічні проблеми з транспортом хвилюють як городян, так і жителів українських сіл. Тоді чому б учителю не запропонувати одному-двом учням дослідити і підготувати публікацію на цю тему з власними висновками, пропозиціями.

Наступна ситуація. Учень не поїхав разом з однокласниками на тематичну екскурсію. Через кілька днів, у який раз, пропустив заняття в школі. Причина банальна -в ці дні йому випала черга пасти корів. «Чому ти, а не хтось з батьків?» - нарікала вчителька. - «Мені самому не подобається сидіти біля худоби, але в мами хворі ноги, а батько не може піти на цілий день з роботи. Так що крім мене за коровами бігати в нас більше нікому».

Що в такій ситуації робити вчителю? Один варіант -- поспівчувати, а інший -- розібратися разом, що це за явище, коли воно виникло, і чому в інших країнах ніхто по черзі череди не пасе, а на Україні це робиться повсюди. І не просто розібратися, а запропонувати учню прочитати відповідну літературу, поговорити на цю тему із співгромадянами, що побували за кордоном, зв'язатися по електронній пошті з однолітками за рубежем.

Важко уявити собі місцеве періодичне видання, яке б не зацікавили такого роду якісні матеріали, підготовлені і підписані учнями місцевої школи.

У свою чергу, чітка і проста постановка вчителем завдання здатна зробити чудеса з учнем. Для того щоб зрозуміти, як робляться статті, у нього відразу ж виникне бажання не тільки прочитати в оригіналі твори тих, кого друкують і читають, а і потреба знайти, попрацювати з текстами, розібратися і зрозуміти, як дописувачі зауважують, бачать проблеми, будують сюжет, про що оповідають. Як тут не проаналізувати тему, образи героїв?

Завдяки чому автори утримують інтерес читача і як застосувати ці прийоми в себе? З чого вони починають і чим закінчують розповіді? Як будуються пропозиції в порівнянні з моїми? Які той чи інший автор підбирає слова, як розставляє їх, і які з них могли б підсилити мій рукопис? Такі і подібні їм питання змусять учнів зовсім по-іншому дивитися на більшість творів, додадуть зміст самому процесу їхнього вивчення, наповнять щирим змістом уроки літератури.

Тоді при вивченні тієї ж теми «Духовні цінності людини в поезії Ліни Костенко» у деяких учнів з'явиться необхідність не тільки знайти, вивчити першоджерело, а і побувати хоча б на одній із зустрічей поетеси з читачами, поспілкуватися безпосередньо з