Не захоплюйтесь занадто особами протилежної статі.

Не дивіться на інших – ідіть своїм шляхом.

Ваша байдужість до навчання та самовиховання – ваш перший ворог. Не будьте байдужими. Цікавтеся всім.

Приєднуйтесь до проектів

школі та селу потрібен свій „Дитячий акціонерний банк”;

людям в селі потрібне підприємство по переробці зерна;

не віддамо свій економічний простір зайдам з інших міст. Відкриємо свою фото справу;

забезпечимо людей послугами зв’язку;

видавничі та друкарські послуги можуть давати прибуток;

шоу-бізнес є одним із найприбутковіших;

нам не завадить рибне господарство;

хай процвітає торгівля;

розширимо відділок оренди;

створимо своє сільгосппідприємство.

Спробувавши себе в цих та інших справах, Ви отримаєте досвід роботи на майбутнє. Відчуєте дію законів на собі. Пройдете школу бізнесу. Тож запрошую всіх до гри.

З запитаннями та пропозиціями звертатися до директора школи.

Поради

Більшість з Вас хоче заробляти багато грошей. Щоб мрії стали дійсністю, потрібно вчитися вже зараз. Це ніби плавання. Для того щоб перепливти глибоку річку, потрібно спершу повчитися плавати на малій глибині.

Отже, пропоную всім знайомство зі світом бізнесу розпочати вже зараз в школі. Бізнес починається з ідеї. Ви можете приєднатися до моїх ідей. Можете запропонувати свої. Зіграємо в гру „Бізнес”. Це буде гра лише наполовину, тому що гроші, Ваші прибутки, конкретні справи будуть не іграшкові, а реальні.

Україні потрібні підприємливі, ініціативні, багаті громадяни. Вчіться бути такими.

Багаті люди – багата держава.

Часи змінилися. Не шукайте роботу. Не надійтесь на державу. Створюйте для себе та для інших нові робочі місця.

Від того, як Ви дотримаєтеся цих порад, буде залежати Ваше майбутнє.

Про гроші

Не в грошах щастя, але і без грошей щастя трапляється дуже рідко.

Без грошей Ви:

не матимете чого їсти;

не матимете, де жити;

не зможете нікуди поїхати;

нічого купити;

з Вами ніхто не буде рахуватися;

Ви не зможете допомагати іншим;

Ви мало кому будете потрібні;

у Вас будуть дуже обмежені можливості.

Не надійтеся, що Вам пощастить. Щастить лише тим людям, хто працює над собою, розумним людям. Не звертайте уваги на глузування своїх однолітків. Прийде час і вони скаржитимуться на життя, а Вам життя буде приносити лише задоволення.”

Останнім часом ми почали втрачати дух, традиції, звичаї свого народу. Український народ з давніх-давен відомий своєю працьовитістю. Наші діди та прадіди пробивали собі шлях до матеріального достатку наполегливою працею, вмінням, талантом. Радянська влада все це викорінила. Добрих господарів назвала класовими ворогами і знищила, іншим перекрила кисень.

Що маємо тепер? Колись багата Україна жебракує на смітниках Європи. Жебракуємо і ми, освітяни, особливо директори шкіл. Дайте. Подаруйте. Допоможіть. Ми перестаємо бути українцями, а стаємо циганами, що ходять від хати до хати. Хибний шлях.

Одна з найважчих проблем сьогодення для педагогів - виховувати в собі ділові якості і прививати їх дітям. Наші діти повинні не жебракувати, а бути повноправними господарями на своїй землі в повному розумінні цього слова. Своїм прикладом ми навчаємо їх дещо іншому.

Вчитель, що втратив роботу в школі, стає найбезпораднішим поміж інших. Він вміє лише навчати, але не вміє жити, не має ділових якостей. А раз не має їх сам , то не матимуть їх і його вихованці. Вони вийдуть зі стін школи такими ж безпорадними, як і він сам. Добре, що не всі діти нас слухають, а будують життя по своєму.

Подібні міркування та теза: „Хороша робота – для хороших робітників” викликала заперечення у моїх колег. На їх думку, я пропагую здирництво, обман, грабіж, насильство, бо без цього не може бути достатку, багатства. Такий висновок вони роблять, дивлячись на сучасних бізнесменів. Та хіба це вина бізнесменів? Хіба їх вчили господарювати чесно? І хто їх вчив!? А коли не вчили, то і пішли найлегшим шляхом: Як стати багатим? Найпростіший спосіб - вкрасти, присвоїти, зідрати, обдурити ...

Сьогодні ми повинні дещо змінити свої орієнтири, переосмислити цінності, змінити себе. Як це нелегко.

Не встиг я створити при школі дитяче акціонерне товариство „Мірошник”, як пішла скарга, що займаюсь чимось нечистим, що не годиться директору так робити. Адже і його діти там працюють, отримують гроші. Так, вони дійсно працюють і на пачку морозива в батька гроші не просять.

Ото дожилися! Заробляти гроші чесною працею – сором. Це дійсно кінець. Тоді нічого говорити про належну економіку, а без неї не буде і нації. Розповземося по світу і уже в другому поколінні забудемо свою рідну мову. Сьогодні за межами України проживає близько 20 мільйонів українців. А ті, хто залишаться, віддадуть за безцінь дану їм землю і будуть жебрачити, просити в других країн, американців, європейців: „Ми бідні, нещасні, вишліть нам грошей, грошей, грошей. Можна м’ясні консерви, гречку, цукор, макарони, крупи...

Зверніть увагу, не просять поділитися досвідом, знанням. Давайте нам гроші, продукти харчування, одяг. І це в країну, де на початку ХХ століття проживало більше населення, ніж в Росії, де єдиною тягловою силою були воли і коні. Але саме в ті часи, коли не було техніки, Україна вирощувала зернові, цукровий буряк, потопала в пахощах парків, садів, меду.

Наші сучасники землю, дану в приватну власність, вже почали повертати. В заявах пишуть: „По причині відсутності техніки. Нічим зорати, зібрати, змолотити”.

А як раніше обходились без техніки? Я б назвав іншу причину. Невміння господарювати. Відсутність організаторського досвіду. Раніше вони працювали на цій землі бездумно. Організаційні питання вирішувались за них іншими. Тепер доводиться думати самим. Між іншим, канадські фермери кукурудзу ( не рахуючи тієї, що на зерно) збирають вручну, не