У результаті формуються початки екологічної свідомості.

Відношення до "рукотворного світу". Тут формуються наступні цінності.

Пізнавальні цінності: у дитини пробуджується потреба в нових знаннях, його власний досвід розширюється за рахунок прилучення до того, що відомо іншим;

перед ним відкривається значимість навчання.

Цінності перетворення: виникає прагнення самому зробити те, що доступно іншому, і створити щось нове, оригінальне, діяти.

Цінності переживання: дитина переймається почуттям краси, досконалості створених людиною речей, створінь мистецтва, виникає почуття поваги до майстерності.

Ведучими факторами виникнення цих цінностей є гра, спілкування з мистецтвом.

Формуються початки духовності як властивості свідомості.

Відношення до явищ громадського життя (відношення до інших людей). Представлено наступними цінностями.

Пізнавальні цінності: у дитини з'являється соціальна орієнтація на точку зору іншої людини, на його емоційний стан, відношення до дії іншого як учинку. Формується інтерес до подій громадського життя в країні, у рідному місті. Складається усе більш повне розуміння колективних взаємин між однолітками, розвивається соціальне мислення.

Цінності перетворення: дитина прагне впливати на навколишніх, робити на них вплив, брати під свій захист і допомагати їм; передавати свої знання, досвід іншому.

Цінності переживання: дитина зауважує, що поруч з ним люди, такі ж, як і він, і в той же час відмінні від нього; народжується почуття значимості іншого; переживання здобувають особистісну зафарбованість; на основі співпереживання народжується співчуття і співрадість.

Формуються початки моральної свідомості.

Відношення до самого себе. Представлено наступними цінностями.

Пізнавальні цінності: відкриття свого "Я"; дитина виділяє себе зі світу. Вона починає усвідомлювати, що несхожа на інші. У той же час виникає інтерес до свого життя (біографія) і життя близьких. Пробуджуються перші представлення про Родіна, про майбутнє, виникає відношення до життя і смерті, до безсмертя.

Цінності перетворення: на основі потреби у визнанні виникає прагнення діяти "як усі".

Цінності переживання: почуття фізичної і психологічної захищеності; повнота різноманітних почуттів, розкутість, відчуття власного тіла і володіння їм;

насолода грою як проявом духовних і фізичних сил.

Формуються початки самосвідомості особистості.

У рамках особистісно орієнтованого підходу інакше повинні бути осмислені також зміст і принципи навчання. Звичайно під навчанням розуміється передача знань, умінь і навичок, що має на увазі визначений рівень "зрілості" тих психічних функцій (увага, сприйняття, пам'ять, мислення, довільність і ін.), без яких неможливе освоєння. Така власне кажучи "шкільна" модель навчання представлена в дошкільному віці, що неправомірно. Від навчання знанням, умінням і навичкам варто перейти до навчання самої можливості здобувати їхній і використовувати в житті. Дорослі передають дитині вироблені людством і зафіксовані в культурі засобу і способи пізнання світу, його перетворення і переживання. Оволодіння ними і веде до розвитку специфічно людських здібностей.

Формування культури пізнання. В міру розширення орієнтування дитини в природних явищах він опановує представленнями про живому і неживому, про причину і наслідок, про простір і час і ін.

Знайомлячи з предметами, створеними руками людини, вона починає відрізняти штучне від природного, красиве від потворного, реальне від уявлюваного і т.п.

Світ людських відносин розкривається дитині в представленнях про добро і зло, про своєму і чужому, про правду і неправду, про справедливість і несправедливість і т.д.

Свій внутрішній світ, свої зростаючі можливості розкриваються для дитини в представленнях про бажаному і можливому, про те, що значить думати, припускати, знати, і ін.

Тут - джерела народження вищих психічних функцій, зрілі форми яких з'являться пізніше, у шкільні роки.

Народжуються нові форми світосприймання, елементи довільності в рішенні пізнавальних задач, інтерес до пізнання, що в цілому й утворить культуру пізнання.

Формування діяльного-практичного відношення до світу (вольової культури). Тут дитина прилучається до тих соціально виробленим формам активності, що утворять способи спрямованого перетворення світу - способи постановки мети, вибору засобів і визначення черговості і послідовності їхнього застосування (планування), прогнозування можливих ефектів дій. Дитина учиться переборювати труднощі, контролювати виконання дій, оцінювати результати.

Звичайно, усі ці дії, що характеризують високий рівень довільності поводження, властиві зрілої особистості, тільки починають формуватися в дошкільному віці. Вони виступають у своїх початкових формах і, головне, ще не являють собою цілісної системи, що визначає поводження дитини.

Навчання основам сподівання, планування, прогнозування, контролю й оцінки результатів і їхнього наслідків здійснюється через сполучення ігрових і неігрових моментів; розподіл функцій між дорослими і дітьми.

Одним з найбільш ефективних засобів формування довільності в дошкільному віці є ігри з правилами, що організують, регулюють дії дитини, обмежують його спонтанну, імпульсивну активність. Правила ігри стають тією "точкою опори", з яким можна зіставити свої дії, усвідомити й оцінити їх. Усвідомлюючи правила гри, діти починають підкоряти їм свої власні дії.

У результаті складаються передумови виникнення пізнавальної, вольової й емоційної саморегуляції.

Формування культури почуттів. Ціль навчання в даному випадку - узгодження емоцій, що народжуються в дитини, із соціально заданими формами емоційних переживань і проявів дорослих. Прилучаючи до світу інших людей, співпереживаючи їм і наслідуючи їхньому поводженню, дитина відкриває для себе гаму нових почуттів, палітру емоційних відтінків, що збагачують відношення до навколишнього.

Дитина, таким чином, уперше починає переживати радість пізнання, красу праці, природи, творів мистецтва, гордість за свій успіх.

Освоюється мова емоцій.

Збагачується регістр людських переживань, їхнє усвідомлення і потреба в оволодінні власними емоціями, тобто народжується культура почуттів.

Умовою такої єдності є загальний підхід до добору матеріалу й організації виховання і навчання. При цьому необхідна максимальна реалізація тих можливостей дитини, що формуються і виявляються в специфічно "дитячих" видах діяльності. Така реалізація припускає збагачення змісту і форм дитячої діяльності, що досягається за допомогою особливих засобів. Вироблення подібних