Довільність розширює можливості дитини погоджувати своє поводження з власними спонуканнями і спонуканнями інших людей. Особливе значення при цьому здобуває не тільки підпорядкування готовим правилам, але і конструювання нових правил, готовність приймати задачі дорослого і висувати власні. Усе це обумовлює розвиток потреби бути активним, пізнавати і перетворювати світ, впливати на інших людей і самого себе.

Потреба почувати себе активною особистістю виражається в дитини прагненням бути несхожим на інші, виявляти самостійність поводження, робити по-своєму і бути значимим для інших людей.

Будучи стрижнем особистості, творча уява, довільність і потреба самостійно діяти утворять зовсім особливу систему: вони самокоштовні й у той же час не можуть існувати друг без друга; вони незвідні до прямих результатів педагогічних впливів і в той же час обумовлені ними; вони виражають своєрідність, неповторність зростаючого людини й у той же час засновані на його спільності з іншими людьми.

Зароджується індивідуальність дитини. Складається власне міжособистісне відношення в контакті між дітьми і дорослими, зводиться не до реалізації яких-небудь спеціальних виховних чи задач дидактичних цілей, формується відношення повноцінного спілкування і співробітництва. Розвиток індивідуальності кожної дитини і духовно-емоційних контактів між ним і дорослим, а також іншими дітьми вимагає істотного відновлення характеру організації життя дитини в дитячому саду, побудова умов для вільного, не стиснутого інструкціями спілкування, для розкріпачення особистості дитини.