Реферат

на тему:

“Теорія і практика сімейного виховання”

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї

Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза-ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим-ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш-ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до-помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на-бути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших ді-тей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикома-нія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асо-ціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”.

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад-ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра-вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек-ті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово-лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності.

Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до лю-дей; піклування про молодших і старших, співчуття і ми-лосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлен-ня до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родово-ду, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла-ді моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро-дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять-ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін-тересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру-дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів-праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна-чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль-них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе-рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер-таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите-ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум-ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі-чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия-чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака-ренко наводить приклади таких видів негативного автори-тету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді-тей брехливості, жорстокості, агресивності; .авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста-ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав-торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви-нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо-нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож-не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори-тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо-му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки,