На уроках повторення практикують взаємоопитування учнів. За завданням учителя діти самостійно формулюють запитання, на які відповідає викликаний учень. Відтак учитель пропонує школярам ставити запитання, відпові-ді на які доповнять упущене. Учень, який запитував, ви-значає ступінь правильності відповіді, а в разі потреби від-повідає сам.

Рецензування відповідей однокласників і взаємоопиту-вання сприяють активізації уваги учнів, вихованню чес-ності, справедливості, переконують дітей, що об'єктивне оцінювання — вельми складна справа.

Мета фронтального опитування — перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять пе-реважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам'ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опиту-вання стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.

На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують: учитель ставить учням запитання і проводить з ними перевіркову бесіду.

Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу пере-вірити знання відразу кількох учнів: один відповідає ус-но, решта — за вказівкою вчителя виконує певні завдан-ня. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в основному засвоєно і необхідно перевірити набуті знання, вміння та навички учнів.

Коли учень виконав завдання, учитель розбирає його разом з викликаним учнем, який пояснює хід його вико-нання (якщо це буде корисним для всього класу).

За будь-якого виду усного опитування важливим є пе-дагогічний такт учителя. Передусім треба визначитися, як звертатися до учнів. Неприпустимим є підкреслено лагідне звертання до одних учнів («Відповідати піде Галинка»), просто на ім'я («Відповідатиме Михайло») — до других, на прізвище («Відповідатиме Петренко») — до третіх. Ще гірше, коли, викликаючи учня, він демонструє своє нега-тивне ставлення до нього («Відповідатиме Давиденко, мо-же, хоч сьогодні на щось спроможеться»). Педагог пови-нен однаково звертатися до всіх учнів, щоб не склалося враження, що одним він симпатизує, а інші йому антипа-тичні.

Оцінюючи метод усної перевірки знань загалом, слід наголосити, що він сприяє встановленню тісного контак-ту між учителем і учнем, дає змогу стежити за його дум-кою всьому класу, виявляти прогалини чи неточності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитуван-ня одного учня здійснюється повторення, узагальнення і систематизація знань цілим класом. Таку перевірку мож-на проводити з будь-якого навчального предмета.

Крім позитивних рис, цей метод перевірки має й недо-ліки. Передусім той, що на перевірку витрачається надто багато навчального часу, вона збуджує нервову систему опитуваного учня, нерідко буває суб'єктивною, а об'єк-тивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксуєть-ся. Крім того, вона нерідко буває нерівнозначною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, часто неодна-кові за складністю, що дає змогу сміливішим дітям отри-мати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.

Метод письмового контролю — письмова перевірка знань, умінь та навичок. З таких предметів, як мова і ма-тематика, його використовують не рідше, ніж усну пере-вірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хімії. Залежно від навчально-го предмета письмовий контроль знань здійснюють у фор-мі контрольної роботи, твору, переказу, диктанту та ін. Мета письмової перевірки — з'ясування ступеня оволодін-ня учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас іс-нує можливість визначити і якість знань — їх правиль-ність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.

Важливим питанням письмової перевірки є підбір тем, завдань, системи вправ, чітке їх формулювання. Теми кон-трольних робіт, завдання і вправи мають бути посильни-ми для учнів, відповідати рівневі їх знань, але водночас потребувати певних зусиль, виявляти знання фактичного матеріалу. Визначаючи обсяг письмової контрольної робо-ти, слід враховувати необхідний для виконання час: за-лежно від її призначення — від 15 до 45 хв. Письмові ро-боти можуть виконуватись і як домашні завдання.

Контрольну письмову роботу перевіряє вчитель. За її результатами він аналізує якість знань, умінь та навичок класу загалом та окремих учнів і вживає заходів для усу-нення помилок і недоліків.

З метою запобігання перевантаженням учнів письмо-вими контрольними роботами необхідно складати графік проведення усіх їх видів для кожного класу на семестр. Небажано одного дня в одному класі проводити більш як одну письмову роботу. Позитивним у письмовій перевір-ці є те, що за короткий час можна перевірити знання ба-гатьох учнів; результати перевірки зберігаються; є змога виявити деталі й неточності у відповідях учнів, її недо-лік — потребує чимало часу для перевірки учнівських ро-біт, призводить до зниження грамотності учнів, якщо вчи-телі нехтують єдиними орфографічними вимогами.

Метод тестового контролю (від англ. їезі; — іспит, ви-пробування, дослід) передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, зна-ходження помилок тощо. Це дає змогу за короткий час пе-ревірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Зручні тести і для статистичної обробки ре-зультатів перевірки.

За основним призначенням їх поділяють на: тести розумової обдарованості (інтелекту) і тести навчальної ус-пішності.

Тестові завдання, що потребують конструювання від-повідей, поділяють на: завдання у вигляді питальних або стверджувальних речень, зміст яких передбачає коротку й точну відповідь, і завдання, в яких учні повинні запов-нити пропуски. За дидактичним призначенням тести з конструйованими відповідями класифікують на тести на доповнення, тести на використання аналогії й тести на зміну елементів відповіді. Тестова перевірка дає змогу ефективно використати час, висуває до всіх учнів однакові вимоги, усуває суб'єктивізм, сприяє дотриманню єдності вимог, не настроює учня проти вчителя. Важливо, що об'єктивність оцінки унеможливлює випадковість в оцінці знань, стимулює до їх