Світська педагогіка пройшла тривалий етап становлен-ня. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальни-ти досвід виховання, сформулювати певні педагогічні по-ложення, ідеї. У тогочасних філософських трактатах зна-ходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особисто-сті й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки зроби-ли грецькі філософи. Так, Демокріт вважав, що людину формує передусім життєвий досвід. Сократ і Платон обсто-ювали думку, що для формування людини необхідно про-будити в її свідомості те, що в ній закладено природою. Учень Платона Аристотель обґрунтував залежність мети і засобів виховання від політичних завдань держави. Дже-релом пізнання він визнавав матеріальний світ, не відкидаючи ідею першого поштовху, Творця світу. Твір давньо-римського філософа і педагога Марка Квінтіліана “Про ви-ховання оратора” упродовж тривалого часу був основним посібником з педагогіки, за яким навчали в усіх риторич-них школах.

Загалом давня педагогіка була нормативно-приклад-ною. Вона виробила низку правил, норм і приписів ви-ховної та навчальної діяльності відповідно до вимог того-часного суспільства.

Нові гуманістичні ідеї в галузі виховання заявили про себе у багатьох країнах Європи в епоху Відродження. їх пропагували видатні філософи, письменники, педагоги, зокрема Вітторіно да Фельтре (1378—1446) в Італії, Л. Ві-вес (1492—1540) в Іспанії, Ф. Рабле (1494 — 1553) і М. Монтень (1533—1592) у Франції, Еразм Роттердамсь-кий (1469 — 1536) в Голландії. Гуманісти проголосили людську особистість найвищою цінністю, стверджували, що її всебічного розвитку можна досягнути вихованням.

В основі педагогіки як самостійної науки — доробок видатного чеського педагога Я.-А. Коменського (1592— 1670), зокрема його головна праця «Велика дидактика». Коменський з позиції гуманізму трактує педагогічні ка-тегорії — виховання, навчання й освіту — як процеси, що відбуваються відповідно до законів природи Й зумовлені природою дитини. Запропоновані ним принципи, методи, форми навчання стали підґрунтям педагогічних теорій, чимало його ідей актуальні й нині.

Англійський філософ і педагог Дж. Локк (1632—1704) у своїй праці «Думки про виховання» зосереджується на проблемі виховання джентльмена — людини, в якій поєд-нуються високоосвіченість з діловими якостями, тверді мо-ральні переконання з відповідними манерами поведінки.

Непримиренну боротьбу зі схоластикою, вербалізмом у педагогіці повели французькі матеріалісти й просвітителі XVIII ст. Д. Дідро (1713—1784), К.-А. Гельвецій (1715— 1771), П.-А. Гольбах (1723—1789), Ж.-Ж. Руссо (1712— 1778). Вони вважали чуттєвий досвід єдиним джерелом знань, розвитку інтелекту, моральних сил та естетичних уподобань дитини, обстоювали природовідповідність у ви-хованні.

Демократичні ідеї французьких просвітителів розвивав видатний швейцарський педагог Й.-Г. Песталоцці (1746— 1827). Головне завдання виховання він вбачав у розвитку здібностей людини відповідно до законів природи. Учений теоретично обґрунтував і практично довів доцільність по-єднання праці та навчання. Збагачуючи принципи наочно-сті, поступовості й послідовності у навчанні, Песталлоці створив методику елементарного навчання.

Певний внесок у розвиток педагогіки зробив німець-кий педагог Й.-Ф. Гербарт (1776—1841). Відомі його ідеї чотириступінчастої структури уроку, виховуючого навчан-ня, системи розвиваючих вправ. Знаний німецький педа-гог Ф.-В.-А. Дістервег (1790—1866) виступав проти авто-ритарного виховання, обстоював всебічний гармонійний розвиток людини, вивчав внутрішні суперечності педаго-гічних явищ, сформулював принципи відповідності вихо-вання природі та культурі народу, самодіяльності у вихо-ванні й навчанні.

В Україні педагогічна думка на всіх етапах розвивала-ся на рівні світової. Ще в Київській Русі сформувалася система виховання на засадах любові до батьківщини, гуманного ставлення до людини, дисципліни, поваги до старших, сумлінності у праці, мужності, хоробрості й вод-ночас терпимості та релігійності.

У XI—XIII ст. у Київській Русі побачила світ низка пе-рекладних і оригінальних книг — збірників статей, серед яких були й педагогічні статті та роздуми («Палеї», «Зла-тоусты», «Ізмарагд», «Пчела», «Злата матиця» та ін.).

Педагогічні думки XV—XVII ст. систематизовано у формі настанов, викладених у низці документів, зокрема у відомому «Домострої». Педагогіка «Домострою» відобра-жала національні принципи, де суворість і вимогливість поєднувалися з піклуванням про дитину, з вихованням по-чуття громадянського, патріотичного обов'язку. Поряд з настановами щодо виховання у дітей мужності, працьови-тості, бережливості тощо «Домострой» передбачав і фізич-ні їх покарання: «Любя сына своего, учащай ему раны... сокруши ему ребро». Однак вони не набули поширення в школах, як це було в період середньовіччя в країнах За-хідної Європи.

Збагатили національну педагогіку ідеї великого укра-їнського філософа, письменника і педагога Г. Сковороди (1722—1790). Його педагогічні погляди ґрунтуються на визначальних рисах прогресивної педагогіки: гуманізмі, демократизмі, високій моральності, любові до батьківщи-ни й народу.

Ідеї доброї, чесної, благородної, безкорисливої людини-громадянина в кращих своїх творах обстоювали І. Гізель (1600—1683), П. Могила (1597—1647), Ф. Прокопович (1681—1736). Ідеал особистості патріота, носія свободи ос-півував І. Котляревський (1769—1838). На рівень європей-ських педагогічних пошуків підніс педагогічну думку Т. Шевченко (1814—1861). Його твори дають широке уяв-лення про освітньо-виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральни-ми якостями, що здатна застосовувати свої знання в жит-ті, цінує мистецтво, любить працю.

Особливу роль у розвитку педагогічної теорії відіграв видатний російський педагог К. Ушинський (1823—1871). У його педагогічній системі визначальним е вчення про мету виховання, що формулюється як підготовка людини до життя і праці, як формування в неї почуття обов'язку перед народом. Ушинський обстоював думку, що кожен народ має право навчатися рідною мовою. Він створив ці-лісну дидактичну систему, визначив шляхи і засоби роз-виваючого навчання, збагатив принципи навчання.

Вагомий внесок у розвиток педагогічної думки й роз-в'язання практичних завдань виховання зробив видатний український педагог А. Макаренко (1888—1939). Він роз-робив і втілив у практику принципи створення й педаго-гічного