Програма виховання — короткий виклад основних положень і ці-лей діяльності на в чальмо-виховного закладу щодо виховання уч-нів упродовж усього періоду їх навчання.

Вона ґрунтується на загальній меті виховання і пере-дусім повинна відображати якості, які необхідно сформу-вати у школярів, намічені завдання та зміст, що мають бу-ти реалізовані для досягнення мети.

Загальної мети виховання досягають поетапно. У роботі з кожною віковою групою (молодший, середній і старший шкільний вік) ставлять конкретні виховні цілі залежно від її особливостей, рівня вихованості дітей, якостей, які тре-ба сформувати відповідно до загальної мети виховання.

Зміст програми випливає з основних напрямів вихован-ня всебічно розвиненої особистості (розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання). Важливим аспек-том у складанні та виконанні програми є визначення послі-довних цілей, які випливають із конкретних завдань та змі-сту виховання на всіх етапах шкільного навчання.

Цілі виховання можна класифікувати:

а) за часом їх досягнення: загальні (формування певної якості впродовж усього навчання), етапні (досягнення пев-ного результату в коротшому періоді — початкові класи або навчальний рік), оперативні (постановка цілі конкрет-ного виховного заходу чи сукупності виховних заходів, спрямованих на досягнення певного результату);

б) за змістом: постановка цілей щодо формування ок-ремих якостей особистості (патріотизму, гуманізму, гро-мадської активності та ін.). Цілі за змістом також реалі-зуються поетапно. Наприклад, сумлінне ставлення до пра-ці формується через усвідомлення її цінності в процесі ви-конання певної роботи.

Орієнтиром для школи у складанні програми вихован-ня може бути «Орієнтовний зміст виховання в національ-ній школі», рекомендований Міністерством освіти і науки України. Методичні рекомендації складаються з восьми розділів. Перший — виховання як чинник цілісного фор-мування особистості. Другий — основні напрями вихован-ня в національній школі (завдання, які необхідно виріши-ти в процесі виховання учнів у національній школі та сім'ї). Третій—шостий — характеристики головних особ-ливостей учнів різного віку, завдання їх виховання та орі-єнтовні види діяльності й форми занять з учнями 1—3-х (4-х), 5—6-х, 7—9-х, 10—11-х класів. Сьомий — реко-мендації, спрямовані на формування колективу учнів шко-ли, на розвиток і вдосконалення учнівського самовряду-вання, організацію змагання, широке розгортання суспіль-не корисної діяльності. Восьмий розділ — основні умови підвищення ефективності спільної виховної діяльності школи, сім'ї та громадськості, особливості цієї роботи.

Ці рекомендації не є обов'язковими для вчителя чи класного керівника, вихователя, вони мають орієнтовний характер. Успішна робота з рекомендаціями значною мі-рою залежить від того, наскільки педагог підготовлений до творчого використання практичних порад.

Програма виховання дає змогу уникнути набору випад-кових виховних заходів у плануванні виховної роботи школи. Складаючи й реалізовуючи цю програму, слід ура-ховувати таку систему компонентів духовного світу особи-стості українця:

1) національну психологію — психологію працьовитого господаря, вмілого хлібороба, поборника прав людини й державної незалежності, духовної спадщини народу;

2) національний характер і темперамент — одвічне правдошукання, гостинність і щедрість, лагідність, тала-новитість, ніжність і глибокий ліризм, волелюбність і ду-шевне багатство;

3) національний спосіб мислення — самобутність, зав-дяки чому із століття в століття відтворюються і розвива-ються самобутня українська культура і духовність;

4) народну мораль, етику — людяність, доброту, мило-сердя, співпереживання як найвищі духовні надбання;

5) народну естетику — красу поведінки, привабливий стиль життя, доброзичливе ставлення до людей, уміння вишивати одяг, готувати смачну їжу;

6) народну правосвідомість — життя за законами добра і краси, правди і справедливості, гідності й милосердя;

7) національну філософію — самобутню систему ідей, поглядів на природу, суспільство, всесвіт, на духовний світ людини, проблему долі людини тощо;

8) національний світогляд — систему поглядів, переко-нань, ідеалів, яка є основою національної духовності;

9) національну ідеологію — ідейне багатство нації, сис-тему філософських, політичних, правових, економічних, моральних, естетичних та релігійних ідей, поглядів і пе-реконань;

10) національну свідомість та самосвідомість — відчут-тя гордості за належність до української нації.

«Потреба спрямування змісту національного виховання (едукації) у русло українознавства, — вважає М. Стельмахович, — диктується рядом вагомих мотивів. По-перше, нагальною потребою відродженя й розвитку української педагогічної культури в Україні. По-друге, тим, що саме українознавство стало нині державною політикою і філо-софією, науковою системою, що визначає основи освіти, культури, мистецтва, навчання й виховання. По-третє, українознавча едукація орієнтується на здійснення націо-нального виховання через освіту. Термін «едукація» у класичній педагогіці втілює в собі найголовнішу функцію основної школи — олюднення знань, недопущення націо-нального невігластва.

Зарубіжна педагогіка про мету виховання.

Більшість напрямів сучасної зарубіжної педагогіки ме-ту виховання вбачає в адаптації людини до умов постіндустріального суспільства з урахуванням жорсткої кон-куренції на макро- та мікрорівнях. Водночас беруться до уваги глобальні проблеми, що загрожують людству нині й не зникнуть у майбутньому.

Педагогіка неопозитивізму метою виховання вважає підготовку індивіда, здатного включитися в систему інду-стріального виробництва, яке функціонує як добре злагод-жений механізм. Прихильники цього напряму критику-ють попередні ідеали й еталони поведінки, пов'язані зі звичками і традиційними релігійно-моральними світогляд-ними орієнтирами, як такі, що не відповідають потребам сучасного динамічного суспільства.

Педагогіка прагматизму мету виховання особистості вбачає у пристосуванні її до життя, її представники про-пагують підготовку практиків-ділків, що вміють присто-совуватися до життя, робити кар'єру, бізнес.

Педагогіка екзистенціалізму передбачає створення умов для «самореалізації особистості. Постановка такої мети останніми роками набула особливої популярності, ос-кільки вона зосереджує увагу на індивідуалізації навчан-ня, що дає змогу реалізувати природні задатки людини.

Гуманістична педагогіка, на противагу педагогіці нео-позитивізму, ставить за мету виховання гуманіста, форму-вання в особистості високих людських якостей, уміння встановлювати контакти, розуміти себе й інших людей, її представники акцентують