Поняття дидактики

Дидактика — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти І навчання, виховання у процесі навчання.

Термін цей вживається в педагогічних працях з XVII ст. Я.-А. Коменський у «Великій дидактиці» (1657) розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи нав-чання, вперше обґрунтував класно-урочну форму навчан-ня. Його дидактична концепція зводилася до таких основ-них положень: 1) джерелом пізнання є зовнішні органи чуттів; на основі чуттєвих сприймань у процесі навчання учні пізнають явища, переходять від конкретного до абст-рактного, від простого до складного; 2) учні засвоюють знання не пасивно, а аналізують досліджувані речі, «від-кривають» невідомі для себе явища, обговорюють, повто-рюють, виявляючи при цьому певну активність і самоді-яльність; 3) у процесі навчання з'ясовуються причинні зв'язки явищ; 4) навчання повинно бути легким, приєм-ним, викликати в учнів бажання вчитися й водночас має забезпечувати глибокі та міцні знання; 5) результат нав-чання — освічена людина, яка вміє використовувати здо-буті знання в житті, у практичній діяльності.

Видатні французькі просвітителі-педагоги XVIII ст. Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, А. Гольбах та ін-ші виступали за поєднання навчання з ремісничою працею, активізацію навчального процесу, опору на досвід та спостереження учнів, критикуючи зубрячку та зорієнтованість на оголені книжні знання.

Тогочасні прогресивні тенденції розвинув швейцарсь-кий педагог Й.-Г. Песталоцщ. Він зробив спробу поєдна-ти дитячу працю на фабриці з навчанням; вимагав буду-вати процес навчання на основі чуттєвих сприймань, які вчитель спрямовує відповідно до поставлених педагогічних завдань і які стають дієвим засобом розвитку психічних здібностей. На його думку, тільки знання, супроводжувані вміннями та навичками, дають можливість застосовувати їх на практиці; глибокі знання можливі лише за умови, що вони набуті в певній послідовності, систематизовані.

Викликає Інтерес у дидактичному плані розробка ні-мецьким педагогом Й. Гербартом проблеми виховуючого навчання, в процесі якого виникають різні Інтереси учнів (емпіричний — до навколишнього світу, абстрактний — до причин речей І явищ буття, естетичний — до прекрасно-го, симпатичний — до близьких, соціальний — до всіх лю-дей, релігійний — до проблем релігії тощо).

Значний внесок у дидактику середини XIX ст. зробив видатний німецький педагог А. Дістервег, який розглядав навчальний процес як такий, що розвиває пізнавальні можливості учнів І сприяє формуванню в них самостійно-сті та Ініціативи. На його думку, здобуття учнями глибо-ких знань можливе лише за умови вияву їх активності у процесі навчання. Завдання вчителя — вміло спонукати учня до пізнання, допомагати йому пізнавати Істину, озброївши його методами пізнання явищ, процесів, фактів.

Вагому роль у розвитку дидактики XIX ст. відіграв ви-датний російський педагог К. Ушинський. Процес навчан-ня він поділяв на три логічні етапи: 1) чуттєве сприйман-ня — вплив предметів зовнішнього світу на учня; перетво-рення чуттєвого сприймання через свідомість на уявлен-ня; 2) розумове пізнання — переробка уявлень через виявлення Істотних ознак предметів, узагальнення, абст-рагування на поняття; 3) Ідейне пізнання — формування певного переконання, світогляду, який впливає на творчу діяльність людини.

К. Ушинський висловив низку прогресивних думок щодо змісту освіти. Для сучасної школи цінною є вимога вивчення рідної мови І літератури, які мають бути провід-ними у початковому навчанні. Особливе місце він відводив таким дидактичним принципам, як усвідомленість, систе-матичність, послідовність, наочність, міцність засвоєння знань. Створена ним дидактична система не втратила своєї актуальності й нині.

Предметом дидактики є:

1) визначення мети І завдань навчання, без чого не-можливе повноцінне навчання;

2) окреслення змісту освіти відповідно до вимог сус-пільства. Це дасть змогу підібрати науковий матеріал, який учні мають засвоїти, та певні практичні вміння І на-вички, якими вони повинні оволодіти за час навчання в школі;

3) виявлення закономірностей процесу навчання на ос-нові його аналізу, здійснення спеціальної пошуково-експе-риментальної роботи;

4) обґрунтування принципів І правил навчання на ос-нові виявлених закономірностей навчання;

5) вироблення організаційних форм, методів І прийо-мів навчання. Дидактика покликана ознайомити вчителів зі способами І шляхами навчання учнів, за допомогою яких можна досягти цілей процесу навчання;

6) забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання, які може використовувати вчитель, щоб вико-нати завдання процесу навчання.

Характерна риса предмета дидактики — та, що вона вивчає проблеми навчання тією мірою, якою має значен-ня для всіх навчальних предметів разом. Дидактика абст-рагується від особливостей методики викладання навчаль-них предметів.

Особливості викладання окремих дисциплін є предме-том їх методики. Дидактика співвідноситься з методикою, як теорія з практикою, а також як теорія з теорією, як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузі педагогі-ки. Але методика І дидактика мають спільний об'єкт нау-кового дослідження — процес навчання. Методика виок-ремлює в ньому специфічне для навчання, з конкретного предмета зокрема. Дидактика досліджує закономірності навчання з різних предметів.

Як складова частина педагогіки, дидактика має свій категоріальний апарат. До нього передусім належать роз-глянуті вище дидактичні категорії навчання й освіти. Далі У посібнику дано визначення Інших категорій дидактики (принципів, методів, форм навчання тощо).

На кожному етапі свого розвитку дидактика вирішує завдання вдосконалення освіти І навчання відповідно до потреб суспільства І суспільно-економічних умов. У пері-од розбудови національної школи, окрім удосконалення змісту навчання, модернізації його форм і методів, важли-во оптимізувати процес навчання, тобто організувати йо-го на таких засадах, щоб досягти найкращих результатів у навчанні за найменших витрат часу і зусиль. Усе це має відбутися водночас з інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію процесу навчання, за якої збільшується працездатність учнів і вчителів, підвищуєть-ся продуктивність їх праці, зростають пізнавальна само-стійність, ініціатива і творча активність. Сучасна школа не може базуватися