Закономірності навчання

Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності.

Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й Істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в то-му, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учня та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. За-кономірності навчання є об'єктивними, властивими про-цесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежни-ми від учителя, його діяльності.

Об'єктивні закономірності процесу навчання

Виховний і розвиваючий характер навчання. У проце-сі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, есте-тичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлен-ня до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін.

Ефективність реалізації закономірності виховного і розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання. Першорядне завдання педагога — навчити шко-лярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здат-ність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.

Зумовленість навчання суспільними потребами, її сут-ність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвіче-них, усебічно розвинутих громадян, національне свідомих, з почуттям причетності до державотворення. На вирішен-ня цього завдання повинні спрямовуватися навчально-ви-ховна діяльність школи, потенційні виховні можливості всіх навчальних дисциплін.

Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, навчально-матеріальної бази (навчаль-ні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засоба-ми навчання, приладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо).

Процес навчання залежить від вікових і реальних нав-чальних можливостей учнів. Його зміст і методи визнача-ють передусім з огляду на вікові особливості дітей. Реальні навчальні можливості учнів зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю. Свідчення цього — у школі різ-ні діти вчаться по-різному.

Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учня. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання учня залежать від характеру нав-чально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчи-теля, учня і виучуваного об'єкта. Навіть якщо учень опа-новує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує його пізнавальну діяль-ність і контролює її.

Навчальний процес ефективний лише за умови актив-ності учнів. Що більша різноманітність діяльності учнів на Уроці, що більша інтенсивність їхньої праці, організованої педагогом, то результативніший процес навчання.

Суб'єктивні закономірності процесу навчання

Поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли органі-зовано пізнавальну діяльність учнів щодо співвідношен-ня понять, відокремлення одних понять від інших.

Навички сформуються лише за умови організації від-творення операцій і дій, покладених в їх основу.

Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організовано пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення в систему вже засвоєного раніше змісту.

Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані.

Рівень і якість засвоєння за рівних умов (пам'ять, здіб-ності) залежить від урахування вчителем ступеня значу-щості для учнів засвоюваного змісту.

Використання вчителем варіативних завдань, що пе-редбачають застосування засвоюваних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до пе-ренесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у но-ву ситуацію.

У навчальному процесі виявляються й такі закономір-ності: методи, форми і засоби навчання залежать від йо-го змісту і завдань; взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні ре-зультати навчання, розвитку та виховання.

Характеристика основних принципів навчання

Принципи навчання (дидактичні принципи) — основні положен-ня, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчаль-ної роботи школи.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істот-ний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для форму-лювання правил навчання.

Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

Процес розвитку педагогічної науки позначений різ-ним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Ко-менський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід врахо-вувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні не-обхідно дотримуватися принципу послідовності, поступо-вості й систематичності. Один з найважливіших його принципів — наочність: кожен учитель повинен домагати-ся, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата пе-дагогічна спадщина К. Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчаль-ного матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності уч-нів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні прин-ципи він розглядав у тісному зв'язку з формами й мето-дами навчання.

Хоча Коменський, Дістервег, Ушинський та інші педа-гоги минулого висунули й обстоювали основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів,