Використання наочності залежить від творчого потен-ціалу вчителя. Відомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки — так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відо-бражено головну суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запам'ятати й відтворити, збе-рігаючи в пам'яті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їхня цінність — сконцентрованість ін-формаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається.

Використання наочності у процесі начання сприяє ро-зумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. При цьому важливо дотриму-ватися таких дидактичних вимог: не перевантажувати процес навчання наочністю — це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу; по-трібна чітка мета використання наочних засобів у струк-турі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок бу-де зроблено); вивішування заздалегідь усіх наочних засо-бів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті; наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викли-кати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використувати кар-тину, на передньому плані якої зображено дітей, що зби-рають гриби); використовуючи наочність, необхідно зважа-ти на вік школярів.

Наочність сприймається не одномоментно. У першій фазі зображені об'єкти постають «розмито», невиразно. На другій — увага учнів концентрується на об'єкті, сприй-мання стає чіткішим, залишаючись, однак, загальним. На третій — сприймання об'єктів диференційоване. На всіх трьох фазах учитель повинен уміло поєднувати наочність з поясненням. Адже його слово передусім спрямовує без-посереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відо-браженого в наочності, в певній послідовності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Тому він має усвідомлювати, що, ко-ментуючи наочність, дає додаткову інформацію про спосте-режуваний об'єкт, його зв'язки, які безпосередньо не сприймаються.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли-боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального ма-теріалу за розділами і структурними смисловими частина-ми; запам'ятовування нового навчального матеріалу в по-єднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних мето-дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор-чого застосування знань; постійне звернення до раніше за-своєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності — пам'ять (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). Пам'ять дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не за-бути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та прак-тичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, пра-цездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаю-чим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев-ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус-пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ-ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви-користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю-ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати тео-рію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

Народна педагогіка про принципи навчання:

Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як поздовж, то тоді його вже трудно вчити.

Чого Івась не навчиться, того Іван не знатиме (природовідповідність).

Усяк розумний по-своєму: один спершу, другий — по-тім.

Що голова, то розум (вікові та індивідуальні особливо-сті).

Краще раз побачити, ніж сто разів почути (наочність).

Хто думає, той і розум має (свідомість).

Хто що вміє, то і діє (зв'язок із життям).

Спочатку ази та буки, а потім підуть науки.