Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміще-них у підручнику. Щоб така самостійна робота мала ос-мислений характер, учням пропонують пов'язувати роз-гляд і аналіз із текстом підручника та знаннями, здобути-ми на уроках.

Для успішної роботи з підручником учнів слід навчи-ти різним формам занотовування опрацьованого матеріа-лу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні за-писи тощо). План — логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями тексту. Конспект — короткий пись-мовий запис змісту прочитаного. Тези — запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного. Цитата — дослівний запис окремих думок автора. Графічний запис — складання схем, діаграм, гра-фіків за текстом підручника.

Учитель повинен вдаватися до різноманітних форм ро-боти з підручником на різних етапах уроку. Зокрема, у процесі вивчення нового матеріалу доцільно використову-вати: попереднє ознайомлення з темою майбутнього уро-ку, що має на меті відновлення в пам'яті учнів раніше за-своєних знань, на які спиратиметься вивчення нового ма-теріалу, або введення учнів у коло питань, які вивчатимуться на уроці; самостійне вивчення за підручником ок-ремих питань програми; складання простих і розгорнутих планів, виписування з підручника прикладів, цитат, скла-дання порівняльних характеристик виучуваних явищ, процесів та ін.; читання художньої і науково-популярної літератури, хрестоматій, документів тощо; підготовка по-відомлень, рефератів і доповідей з окремих питань виучу-ваної теми в класі та вдома.

Під час закріплення матеріалу також слід дбати про урізноманітнення форм самостійної роботи з підручником: читання й складання простих і розгорнутих планів з ок-ремих параграфів чи розділів підручника; читання підруч-ника й підготовка відповідей за планом викладання нового матеріалу вчителем; підготовка відповідей і розгорнутих виступів за спеціальним завданням учителя; виконання практичних завдань і вправ за підручником або навчаль-ним посібником.

Узагальнювальне повторення потребує таких форм самостійної роботи учнів з підручником: повторення важ-ливих частин і розділів підручника; конспектування йо-го узагальнювальних розділів; підготовка відповідей за ос-новними запитаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик, схем, таблиць; підготовка доповідей, рефератів.

Наочні методи навчання

Ілюстрування — оснащення ілюстраціями статис-тичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, кар-тин та ін.

У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, карти-ни, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вив-чення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діа-грами тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефектив-ніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкрет-ні уявлення, точні поняття.

Демонстрування — використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчи-тель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає ви-ділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповід-ні пояснення. Під час демонстрування дію складного ме-ханізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайо-мити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил тех-ніки безпеки.

Використовуючи розглянуті вище методи, вчитель по-винен забезпечити всебічний огляд об'єкта, чітко визна-чити головне, детально продумати пояснення, залучати уч-нів до пошуку потрібної інформації.

Самостійне спостереження — безпосереднє сприйман-ня явищ дійсності. «Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми вникнемо глиб-ше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це головним чи-ном є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчан-ня має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно по-винно вправляти їх здатність спостереження», — писав К. Ушинський.

Школа має великі можливості для організації спосте-режень, їх можна вести на уроці (особливо у процесі ла-бораторних і практичних занять), використовуючи наоч-ні посібники, під час екскурсій. Наприклад, за завданням учителя біології учні тривалий час спостерігають за рос-том рослин. Формування складних географічних понять (клімат, погода) потребує самостійних спостережень упро-довж року за атмосферою. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити виснов-ки, занотовуючи все це в свої щоденники.

Методика організації будь-якого виду самостійного спостереження потребує послідовного використання його елементів. Це — інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення нав-чального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фік-сація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнен-ня і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих учнями матеріалів спостереження, їх аналіз і оцінка вико-наної роботи).

Процес формування міжпредметної спостережливості яскраво описав у своїй книзі «Школа просто неба» В. Сухомлинський: «...Лютий. Зимова холоднеча. Але ось ви-пала сонячна днинка. Ми йдемо в тихий, засніжений сад.

«Придивіться, діти, уважно до всього, що оточує нас, — чи бачите ви перші ознаки наближення весни? Навіть найнеуважніший з вас може помітити дві—три ознаки, а той, хто не тільки подивиться, а й подумає, побачить двадцять ознак... Дивіться, слухайте, думайте», — кажу я учням. Я бачу, як придивляються діти до засніженого віття, до кори дерев, прислухаються до звуків... Потім ми приходимо в сад через тиждень, знову через